Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 23

Вечір ми провели добре. Під час приготування шашлику казусів не сталося, що безсумнівно мене радувало. Хіба мало, як у Галі з вогнем йдуть справи, і моє підстрахування могло бути до речі. А ось сам шашлик у неї вийшов дуже смачний. Я, звичайно, знаю цю маячню, про те, що нібито шашлик справа чоловіча, але в жінках я ніколи не сумнівалася. Пили ми віскі, і питати у подруги звідки у нас такий дорогий напій, я не стала. І так було ясно, що це Макс організував. Тому, що, судячи з марки, він коштує більше, ніж вся моя зарплата.

― Навіщо ми стільки їжі наготували? ― хмикнула я, закидаючи в рот шматочок м'яса, вимазаний в кетчуп.

― Щоб мало не здавалося, ― реготнула злегка сп'яніла Галька.

― Зазвичай так на свята готується, щоб ніхто не залишився голодним. А потім ще кілька днів їмо.

― О так, особливо якщо це Новий рік. Нічого, з'їмо все. Або тваринок місцевих нагодуємо.

― Головне, щоб ці тваринки нас за свій обід не прийняли.

Галя розлила по склянках алкоголь, відставляючи на землю порожню пляшку.

― Дивно, що я ще не п'яна.

― Ох, Нін, цей віскі коштує ... страшно суму називати. Макс підігнав. А хороший віскі не сп'янить тебе як дешева пляшка горілки.

― Головне, щоб на ранок голова не боліла від випитого.

― Не повинна. Ми вже пили таке.

― Не здивуюся, якщо це було в перервах між сексом.

― Ну, а чого приховувати. Так і було.

Я тільки реготнула. Знаючи Гальку, вона і не таке втнути може. Але чому, власне, і ні, дівчисько молода, пустотлива, вона і не таке може.

― Галь, а скільки твоєму Максу років?

― Тридцять чотири. Скоро до речі днюха буде. Сподіваюся, нас запросять, ― хихикнула вона, прекрасно знаючи, що Макс без неї нікуди.

― У вас різниця тринадцять років.

― Ага, а у вас чотирнадцять.

― Ну, я трохи старша за тебе.

― Так, а трохи не вважається. Ні, ну я б все одно не подумала, що Гриша пенсіонер. Нормально так виглядає.

― Чого? Який ще пенсіонер? Йому всього  тридцять дев'ять.

― Я все ж його трохи побоююсь. Похмурий такий, того дивись і з'їсть.

Галя і справді побоювалася Гриші, але я причин для страху не бачила. Так, він часто хмуриться, грубить, але завдати шкоди не здатний. Принаймні мені або моїм близьким. Тому я не розуміла чому вона так реагує на мого Гришу. До речі, цікаво, чим він займається зараз?

― Гриша знає, що ти мені дорога, і тому не посміє тобі нашкодити. Так у тебе і захисник он який.

― Хай там як, Макс молодший брат Гриші. Впевнена, вони один за одного горою.

― Так і є.

Базікали ми з подругою допізна. Правда після віскі ми пили вже шампанське, яке швидко віднесло нас в нетрі. Зате обговорили всі важливі питання, і перетерли нашим чоловікам кісточки. Навіть посуд помили між підняттям склянок з шампанським. Ну а що, з ранку все чистенько буде. Головне, водою запаслися. Адже після випитого з ранку явно буде сушняк.

Ліжком біля стіни, на якому ми спали з Гришею, я поступилася подрузі, сама лягла на теж знайому мені канапку. До речі, влітку тут спати крутіше. Вікно, кватирка відкрита, свіже повітря і цвіркуни. Взимку ж краще біля теплої груби.

Сонно потягнувшись, відкинула простирадло і посміхнулася. Тепер ось пташки співають під віконцем. Цікаво, котра година?

― Гаааль? ― підняла голову і зрозуміла, що подруга вже встала з ліжка.

І мені час. До речі, сушняк не сильний. Що за диво віскі?

Встала з ліжка і босими ногами проклепала на кухню. Треба б прибирання тут зробити, все ж з зими нікого не було. Попила води, яку Галя, здається, набрала в колодязі та зітхнула. Добре тут. Затишно і свіже повітря. І навіщо нам за кордон, коли своя місцевість прекрасна.

Вийшла на вулицю та очманіла. Подруга вже щосили накриває на стіл.

― Доброго ранку! ― крикнула вона мені, а я посміхнулася їй у відповідь.

― І тобі доброго. Сподіваюся, ти не смажила з ранку шашлик?

― Ні, у нас і так багато їжі.

― Ну і добре.

― Вмивайся, і снідати. Потім підемо до річки, засмагати будемо.

― Я скоро.

Я повернулася в будинок, привела себе в порядок і захопивши з холодильника холодного соку пішла назад до подруги.

Після сніданку ми переодяглися в купальники, і задоволені пішли в бік річки. Галя прихопила з собою чотири пляшки пива, викликаючи на моєму обличчі здивування.

― Ти споїти мене хочеш? ― запитала у неї по дорозі, на що подруга кивнула.

― Ще і як хочу. Ми з тобою так рідко вибираємося кудись, а тут природа, ми з тобою і нікого. Подруга, де ми ще з тобою відтягнемося так? Поки поруч немає наших чоловіків? Та й зрештою, хіба ми часто п'ємо?

― Ну взагалі, якщо ми з тобою збираємося тусити, то так, ми запійні.

― Але тусимо ми не так часто. Не думай про це.

― Я точно вчора з тобою в магазин їздила? У тебе ще багато алкоголю?

Я була не проти того, щоб гуляти, пити та веселитися, до того ж у нас такі зустрічі дійсно рідкісні. Але коли, коли вона все це встигла накупити?

― Давай тут? Глянь яка чудова галявина. І тінь буде, якщо стане занадто жарко.

― Давай. Я правда купатися не буду сьогодні й на сонці не довго.

― А, жіночі дні. Ну нічого, в тіні теж чудово.

Поспостерігала за тим, як Галя хлюпається в річці, так-так, плавати там не було можливості через глибину, я б скоріше назвала це струмком. Я розстелила покривало і зручно примостила попу ближче до затінку. Цікаво, скільки градусів в місті? Напевно ж на сонці всі п'ятдесят. Ех, зараз би теж зануритися.

― Потім разом будемо бовтатися, ― вимовила подруга, повертаючись на галявину.

Витиратися вона не стала, прямо мокрою плюхнулася на покривало. І в цей момент я здригнулася, різко обернувшись на шум. Мені почулося, чи хтось гілку зламав?

― Хто там? ― насупилася Галя, заглядаючи мені за спину.

― Галь, там люди. Звідки вони тут?

Я напружилася, розуміючи, що зустріти в лісі незнайомців, та ще й сидячи в одному купальнику, таке собі задоволення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍