Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 22

Ніна.

Просидівши з Галею на кухні близько години, ми зрозуміли, що нам нудно. Дивно, адже зазвичай нам не потрібна була компанія, щоб весело проводити час. Але зараз якось не те було. З'їли по одному тістечку, які привіз кур'єр, повідомивши нам що замовник Ярошевській. Випили пару чашок кави та вирішили їхати до наших чоловіків. Звідки Галя знала адресу Гриші, я й гадки не мала, але ось особисто я не знала, де він живе. Можливо, подруга з Максом заїжджали за речами сюди?

Загалом, через пів години ми піднялися на потрібний поверх елітної новобудови. Нічого собі тут круто. Не те що у мене.

― Точно ця адреса? ― вирішила уточнити, коли Галя піднесла палець до дзвінка.

― Точно‐точно. Зараз перевіримо, хто ця хвостата Рита.

Зізнатися, мені теж було цікаво. Але я хотіла довіряти Гриші й дійсно вважала, що у квартирі буде собака, а не блондиниста курва з силіконовими цицьками.

Замок клацнув, і за дверима виявився Макс. Він розплився в усмішці, тут же пропускаючи нас у квартиру.

― Несподівано, ― вимовив хлопець, стискаючи в обіймах Галю.

Я озирнулася і поглядом застигла на Гриші. Стоїть біля входу на кухню і дивиться на мене голодним поглядом.

― Привіт, ― вимовила я, знизивши плечем.

Гриша посміхнувся, а я підняла коробку з десертом, посміхаючись у відповідь.

― Нам все це не з'їсти удвох.

Хоча, судячи з ароматів, які витали у квартирі, чоловікам було чим вечеряти.

― У нас теж є, чим вас пригостити. Проходьте, дівчинки.

Галя з Максом пішли на кухню, а я стояла біля входу продовжуючи дивитися на Гришу. Він рушив до мене. Моє серце стало битися частіше, і я несвідомо облизнула губи, розуміючи, що мені дуже не вистачає Гриші, як би я не намагалася його прогнати.

― Правильні дівчатка не ходять додому до дорослих дядьків, ― хмикнув він, зупиняючись в декількох сантиметрах від мене.

― І ти виженеш мене? Змусиш йти додому пізно ввечері під проливним дощем?

Гриша пальцями підчепив моє підборіддя, піднімаючи обличчя і заглядаючи в очі.

― Ти хотіла перевірити чи дійсно у мене собака Рита?

Я повільно похитала головою.

― Ні, я впевнена в цьому.

Чоловік схилився і торкнувся губ в ніжному поцілунку.

― Я не сумнівався у своєму виборі, ― хмикнув він і знову поцілував мене, змушуючи піднятися на носочках і обійняти його за плечі. ― Пробач мені, ― прошепотів він, і міцно притиснув до своїх грудей.

Я закрила очі дозволяючи собі насолоджуватися улюбленими обіймами. Ось чого мені так не вистачало весь вечір.

― Кохаю тебе, ― видихнув Гриша, а я, відсторонившись, знову подивилася в його очі.

― І я кохаю тебе, Гриш.

Піднялася на носочках і торкнулася його губ, язиком вриваючись в рот і насолоджуючись поцілунком. Таким гарячим, солодким і важливим для мене.

― Голубки? Ходімо вечеряти! ― почула голос Галі, і посміхнулася.

― Ходімо, інакше вони від нас не відстануть, ― хмикнув Гриша, на що я кивнула.

― Правда мені вечеряти вже пізно.

― Не бійся за зайву вагу, я тобі допоможу.

Я зніяковіла, бо ці слова були сказані на кухні в компанії друзів. Знаю я, яким чином Гриша допоможе мені.

― Ого, ви самі все це приготували? ― здивовано поцікавилася я, відставляючи тістечка на стіл біля плити.

― Ми доклали зусиль, ― відповів Макс, підставляючи до губ Галі бутерброд з ікрою.

Я присіла за стіл поруч з Гришею, і він мені посунув свою тарілку. Знав, що я все одно багато не з'їм. Та й зізнатися, я тільки спробувати збиралася. Тому, що для вечері мені дійсно був занадто пізній час.

― Якщо хочеш, я дам іншу тарілку.

― Ні, я у тебе буду забирати, ― посміхнулася я, і отримала поцілунок в ніс.

Практично весь вечір я просиділа, притискаючись до боку Гриші. Рукою обхопила його лікоть, голову на плече і насолоджувалася довгоочікуваною близькістю. Спокійно на душі стало, коли він виявився поруч. Я тільки слухала розмови друзів і коханого чоловіка, і зрідка перекушувала. Правда Гриша часто намагався мене чимось нагодувати. Віскі я взагалі не пила. Не те, що не любила такі міцні напої, просто завтра мені потрібно було на зміну. А рятувати людей, це не жарти, тут не пройде, вчора було "весело". Я до своєї роботи ставилася завжди серйозно.

У Гриші хоч і була простора квартира, але всього одна кімната. Для брата і Галі він виділив диван, а нам залишилося його зручне величезне ліжечко. А мені ще й на додачу Гришина футболка.

― Ти вранці залишишся довше? ― прошепотів неголосно, коли всі вляглися і погасили у квартирі світло.

Гриша навис наді мною, але залишався лежати збоку, впираючись ліктем в матрац.

― У мене завтра зміна, я прямо від тебе поїду на роботу.

― Чорт, ― прогарчав він, завалюючись на свою подушку, ― ніяк не звикну, що ти працюєш.

За вікном пролунав гуркіт грому, і до нас на ліжко заскочила Рита, та сама найкрасивіша дівчина лабрадор.

― Гей, друга жінка в ліжку мого чоловіка? ― хмикнула я і тут же почала гладити собаку. ― Нарешті ти вийшла до нас.

― Що за життя, тільки одну жінку можна, ― почула зітхання з дивана і розреготалася, коли Галя ляснула Макса по плечу.

― Подумаю я про другого жеребця.

― А ось це було прикро.

Я знову реготнула, і повернувшись на свою подушку, прикрила очі. Рита залишилася спати в ногах.

― Мені й однієї жінки вистачає, ― вимовив Гриша, і тут же додав: ― тільки б нерви не мотала.

― Тебе теж долонькою прикласти?

― Ні, що ти, кохана, ти у мене з золотим характером.

Тиша, а в наступну секунду разом з гуркотом грому, ми всі разом розреготалися, прекрасно знаючи мій запальний характер.

― Іди сюди, нервова, ― хмикнув Ярошевській і потягнув мене у свої обійми.

Я чинити опір не стала. Характер у мене і справді непростий, Гриша, але хіба це не квіточки?

 

Минув тиждень.

Вранці почалися місячні та самопочуття, м'яко кажучи, було не дуже. Навіть не допомогла випита таблетка, яка зазвичай давала можливість впоратися з болем в попереку. Але в цей раз все йшло не так, як треба. Радувало одне, що тепер у мене відпустка і я могла весь день лежати в ліжку, відволікаючись тільки на дзвінки подруги, мами та Гриші. А ще на рідкісні перекуси. Правда ближче до вечора в гості завітала Галя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍