Iрина Давидова - Завидний холостяк, Iрина Давидова

Глава 6.2

Наступного дня Аліна запросила мене до себе на квартиру. І хоч ми постійно намагалися з нею працювати, з голови ніяк не виходили словами Каті, сказані мені телефоном. На що здатна ця дівчина? Чи може вона і справді якось перешкодити моєму щастю з Микитою?

Ні, ніколи не розуміла таких жінок. Навіщо намагатися якось нашкодити людині, яку ти кохала або з якою ділила ліжко? Хоча про що це я? Такі чоловіки теж існують. Знаю не з чуток.

Хоча мій хлопець сам пішов від мене, але все одно при зустрічі завжди намагався вколоти гидким словом. Винятком стала та зустріч в кафе в лісі. Тоді вперше Вадим не сказав мені нічого неприємного. Напевно, все ж на нього так вплинула присутність поруч зі мною чоловіка. Ну ще б пак! Микита дуже міцний, не малих габаритів людина, і, думаю, не кожен полізе в бійку з ним. А я чомусь була впевнена, що, скажи Вадим мені гидоти, Микита обов'язково заступився б. Вже він точно не схожий на того, хто буде терпіти приниження жінок. А мій колишній, здається, виявився простим боягузом. Ображати він може мене тільки не при людях. Адже так ніхто йому по морді не дасть.

Перевела погляд з ніг Аліни у вікно. Сьогодні таке яскраве сонце світить, а з урахуванням того, що всюди лежить сніг, взагалі сліпить. Неможливо ходити по вулиці без окулярів. Не знаю чому, але коли лежить сніг, я люблю більше похмуру погоду.

Посміхнулася, згадуючи минулу ніч. Ми не спали практично до ранку. Морозов виявився ну дуже ненаситним чоловіком і ніяк не хотів мене відпускати. Тому сьогодні я прокинулася практично до обіду. І навіть не уявляю, як йому тепер працюється напівсонним, якщо навіть я не виспалася і тепер мріяла про те, щоб скоріше повернутися додому і поспати.

- Так-так, і про що це мій хореограф задумався? - почула я позаду себе і, обернувшись, посміхнулася.

- Та так…

- Стоп, дай вгадаю. Напевно, про те, який ще танець мені поставити. Вірно?

Я зніяковіла і перевела погляд у вікно.

- Значить, не вгадала. Так-так, про що ж ти ще можеш думати? Або про кого, ммм, Рітуль?

- Є така людина.

- Чи не мій тато?

- Аліна! Все-то ти знаєш.

- Звичайно. Мені ж цікаво. Як у вас зараз? Є зрушення?

- Все добре. Ми разом.

- Правда? Зовсім-зовсім разом? - задоволено посміхаючись, уточнила Аліна, а я хмикнула, похитавши головою.

- Зовсім-зовсім. А у тебе як справи з Ванькою?

- Ем, а ми розлучилися, - відповіла вона, тут же змінившись в обличчі.

- Тобто? У вас же тільки-тільки побачення було.

- Нууу... ми як би не один місяць зустрічалися. Але мені з ним нудно. Він комп'ютерний геній, кудись витягнути його практично неможливо. А я так не можу, розумієш? Не можу постійно сидіти вдома. Я не кажу про клуби, тусовки. Проста прогулянка в парку для нас і то проблема. Тому я вирішила поставити крапку в цих відносинах. Все, що нас пов'язувало, - це інтим.

- Нічого, я впевнена, що ти обов'язково зустрінеш гідного хлопця.

- Я зараз про це не думаю. У мене, он, іспити важливі. Ну що, погнали далі займатися? А то туди-сюди й батько з роботи приїде, а тебе вдома немає.

І, немов відчувши, що його згадали в розмові, мені на телефон надійшов дзвінок від Микити.

- Слухаю.

- Привіт, мила. Що поробляєш?

- Я в Аліни. Танцюємо, базікаємо і тебе згадуємо.

- Чудово! Я десь через годину звільнюся і відразу ж до вас.

- Правда? - здивовано уточнила я, з посмішкою подивившись на Аліну.

- Звичайно. Все, до зв'язку, кохана. Цілую.

Він сказав кохана?

Я тільки й встигла глянути на екран телефону, який показував завершений дзвінок.

- Що?

- Тато приїде пізніше.

- Чудово! Танцювати та готувати вечерю. Юху!

Продовжуючи працювати з Аліною і ставити їй танець, я постійно думками відверталася на слова Микити. Він сказав "кохана", і мені це не почулося. Значить, він дійсно так відчуває, і це шалено зігрівало. Хоча, зізнатися, я не особливо і вірила, що все це відбувається зі мною. Як я взагалі могла сподобатися такому красивому чоловікові, як Морозов? І як я повинна реагувати на його зізнання? Це ж не просто слова, це... Господи. Я прикрила очі й стиснула руки в кулаки, намагаючись вгамувати своє хвилювання. Але здається, я так захопилася, що Аліна мене просікла.

- Ріта, ти витаєш у хмарах. Що сталося?

Я відчинила очі й на мить прикусила губу.

- Нічого.

- Ага, я так і подумала. Колись давай. Боїшся.

- Від тебе нічого не приховати, - посміхнулася я і присіла на підвіконня.

- Так ти й не намагалася.

- Твій тато назвав мене коханою.

- Оу, і чому тебе це дивує? Ну закохався чоловік. Це ж чудово.

- Та просто не звично.

- А ти що до нього відчуваєш?

Я знизала плечима.

- Думаю, те ж саме.

- Ну тоді звикай. Все, пішли готувати вечерю, інакше татко залишиться голодним.

Я кивнула і, видихнувши, пішла за Аліною.

- Було б круто, якби ви одружилися.

Її слова мене здивували, але я постаралася не реагувати на них.

- Твої сусіди точно будуть скаржитися на тебе.

- Це ти про танці, чи що? Не думаю, ми ж тихо. Та й музика не кричить.

- Добре б було. Не хотілося б людям заважати.

- Не парся, з цим точно проблем не буде.

Ближче до шостої години по квартирі пролунав дзвінок. Я чомусь розхвилювалася і потерла об стегна спітнілі долоні. Напевно, все ж знати, що в тебе закохана така людина, як Морозов, це дуже бентежно. Раніше я про таке і мріяти не могла.

- Привіт, дівчата. Це вам.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно