Iрина Давидова - Завидний холостяк, Iрина Давидова

Він все життя жив для дочки, вшановуючи пам'ять про загиблу дружину. Ніколи не захоплювався жінками, зустрічався з ними лише для задоволення. Але потім з'явилася вона. Ніжна, добра, злегка сором'язлива. І світ розвалився. Ледве не в прямому сенсі. Трагедія, що перевернула його життя, яка змусила задуматися про те, що відбувається. А чи дійсно Вона його доля? Або, можливо, все ще попереду?

#дуже_емоційно
#відверте_кохання
#різніця_у_віці
#весілля_та_розлучення
#обов'язковий ХЕ

Пролог

- Микита, зрозумій, якщо ти будеш відмовлятися від занять, то у нас з тобою нічого не вийде, - обурилася я, дивлячись на те, як Микита відкинув стілець, що стояв поруч з ним.

 - Це все марно. Ти ще не зрозуміла? Я місяць вже займаюся, і ніяких просувань! - прогарчав він, руками стукнувши по підлокітниках крісла.

 - Та тому що ти не хочеш, Микит! Ти не хочеш нічого робити. Тільки й робиш що злишся на долю, та на свою цю... А що вона? Ну що? Думаєш, прибіжить, як тільки дізнається, що з тобою? Вона від тебе здорового пішла, а ти... Ти ідіот, не помічаєш очевидних речей!

Я, сердячись на нього, підійшла до вікна і, склавши руки на грудях, подивилася на небо. Господи, де б мені сил на нього знайти?

 - Твої заняття для тих, у кого є шанс! А я давно його втратив. Мені все життя овочем сидіти в цьому кріслі, і ніякі гроші не допоможуть.

Я різко розвернулася і, пройшовши до чоловіка, руками наразилася на підлокітники, нависаючи над Микитою.

 - А гроші тут і не потрібні. Тут віра потрібна і бажання. Бажання жити та рухатися далі! А ти зациклився на тому, що в тебе немає майбутнього, і нічого не бажаєш міняти.

 - Пішла геть звідси.

 - Що? - хрипко промовила я, дивлячись на нього недовірливим поглядом.

 - Забирайся з мого будинку. Забирайся! - закричав він мені в обличчя.

Я здригнулася і, відштовхнувшись, невпевнено кивнула.

 - Якщо ти цього хочеш. Тільки вдруге не клич мене.

 - Обійдусь без тебе і твоїх довбаних настанов.

Він різко розвернув крісло і, від'їхавши до вікна, подивився в небо, туди, куди хвилину назад дивилася я.

Значить, хоче, щоб я пішла?

 - Майбутнє...

 - Геть, я сказав!

Я знову здригнулася і, змахнувши сльозу, вибігла з кімнати.

Без його бажання нічого не вийде, а змушувати людину й у відповідь отримувати... нічого не отримувати, це не в моїх силах. Принаймні не зараз.

Я руками торкнулася плоского живота, де нещодавно зародилося нове життя і, прикривши очі, тихо з'їхала по стінці, мовчки ковтаючи сльози. Я зникну з його життя, раз він цього так сильно хоче.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно