Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Там одержить
Посаду і пошану. Вкриє там
Ганьбу подвійну золотом потрійним.
Там Генріх П'ятий зняв намордник влади
З розпусти, що приборкував її,
І злісний пес зубами увіп'ється
В тіла невинних. Бідний краю мій,
Знесилений незгодами усобиць!
Коли вже я тебе не врятував
Від безпорядків владою своєю,
Що із тобою станеться тоді,
Коли захопить владу безпорядок?
Ти знову станеш лігвищем вовків,
Гущавиною дикою, глухою.

П р и н ц
Пробачте, мій король. Я б міг давно
Потік докорів ваших зупинити,
І так далеко б не зайшли вони,
Коли б мені не заважали сльози,
Що душать і засмучують мене.
Ось ваш вінець. Хай довго цар небесний
Його для вас, мій батьку, береже.
(Стає навколішки.)
Якщо мені дорожчий він за честь,
За вашу пам'ять і за вашу славу,
Нехай живим не встану із землі,
Де я стою, покірний почуттям
Обов'язку й синівської любові.
Відомо тільки Богу, як усе
В мені мов обірвалось, похололо,
Коли я вас побачив бездиханним.
Якщо я прикидаюсь, хай помру
Нікчемою, нічого не зробивши.
Коли мені здалось, що ви померли,
І від цієї думки ледь живий,
Неначе до розумної істоти,
Звернувся я до вашого вінця:
"Короно королівська, чом турботи
Про тебе довели до смерті батька?
Хоч золото твоє і найчистіше,
Тебе найгіршим золотом зову.
Є інше, хай дешевше, та цінніше,
Яке ми у цілющому напої
Ковтаємо, рятуючи життя.
А ти підносиш нас і убиваєш."
Так я її соромив, і на себе
Корону королівську одягнув,
Щоб з нею – з супостатом, що убив
У мене на очах старого батька –
Вступити в бій, як справжній спадкоємець.
Але якщо відчув я торжество
Чи гордістю наповнилося серце,
І я в короні на єдину мить
Побачив засіб стати якнайвище,
Нехай її відніме в мене Бог
І зробить найостаннішим із смертних,
Хто перед нею падає у прах.

К о р о л ь
О сину! Мабуть, Бог тобі порадив
Її узяти, щоб дістав ти привід
Надійніше поясненням правдивим
Завоювати батьківську любов.
Встань, Гаррі.
Принц підіймається.
Сядь поближче коло ліжка.
Тобі свою пораду хочу дати,
Останню вже, можливо, у житті.
Принц сідає біля короля.
Відомо тільки Богу достеменно,
Якими неправдивими шляхами
Дістав я цю корону. Весь мій вік
Не дуже міцно, вдало і надійно
Вона на голові моїй сиділа.
Але до тебе мусить перейти
Відкрито і спокійно, з більшим правом.
Усе таємне й темне, що було
Пов'язане із здобуттям корони,
В могилу я з собою заберу.
Вона здавалась на чолі моєму
Захопленою силою. Щоразу
Хто-небудь та нагадував мені,
Що і йому завдячую я нею.
Це кожен день породжувало розбрат,
Приводило до крові та усобиць,
І мир в країні був уявний мир.
Ти бачив, я завжди тримався гідно,
Та драмою було моє правління,
В якій лиш смерть змінити може зміст.
Усе, що взяв я силою, для тебе
Являється тепер законним спадком.
І все ж таки, хоч міцно ти стоїш,
Але хитка основа під тобою,
Допоки не забулися образи
У тих, кого я друзями назвав,
Позбавивши їх жал і грізних іклів,
Хто й далі будуть друзями тобі.
Вони мені могутністю своєю
Допомогли спочатку взяти владу,
Та я боявся, що могутність їх
Мене звалити може. І тому я
Одних розбив, а з іншими збирався
Почати у Святій землі війну,
Щоб не дала їм довга бездіяльність
Пильніше глянуть на мої права.
Тому постав за правило, мій сину:
Заповни розум знаті неспокійний
Походами подалі за кордон.
Нехай на чужині вони воюють,
Поволі забуваючи минуле,
І не встряють у внутрішні діла.
Сказав би ще багато, та несила,
Ледь дихаю. Пробач мені, Господь,
Усе, чим завинив я мимоволі!
Дай сину мирно править на престолі.

П р и н ц
Ви справами прославили вінець,
Поклавши суперечностям кінець.
Його приймаю трепетно, з молінням
І не зганьблю його своїм правлінням.

Входить п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й.
К о р о л ь
Дивись, он Джон Ланкастерський іде!

Л а н к а с т е р
Бажаю миру, щастя і здоров'я
Шановному володарю і батьку!

К о р о л ь
Ти, Джоне, сам приніс цей мир і щастя,
А от здоров'я в мене вже нема.
Ще раз тебе побачити бажав я,
І от тепер скінчив усі діла.
Де лорд Уорік?
П р и н ц
Вийшов.
(гукає)
Де ви, лорде?
Входять л о р д У о р і к та інші.
К о р о л ь
Уоріку, скажіть, як зветься зала,
Де я свідомість втратив?
У о р і к
Мій король,
Чомусь її зовуть Єрусалимом.

К о р о л ь
Хвала Творцю! Мені колись давно
Передрікали смерть в Єрусалимі.
Я думав, що помру в Святій землі.
Та все одно. Мене перенесіть ви
До тої зали і залиште там.
Якщо обійми смерті невмолимі,
Хотів би вмерти я в Єрусалимі.

Всі ідуть геть.

Дія п'ята

СЦЕНА 1

Глостершир. Кімната в будинку Шеллоу.
Входять Ш е л л о у, Ф а л ь с т а ф, Б а р д о л ь ф і п а ж.

Ш е л л о у. Присягаюсь півнем і сорокою, сер, ви не поїдете сьогодні. Гей, Деві!
Ф а л ь с т а ф. Ви вже вибачте мені, містере Шеллоу.
Ш е л л о у. Не вибачу, ніяких вибачень не приймається. Вибачення не допо-можуть. Гей, Деві, де ти?
Входить Д е в і з паперами.
Д е в і. Що накажете, сер?
Ш е л л о у. Ось що, Деві, ось що... Почекай, поки згадаю. Ну от, згадав. По-клич сюди кухаря Вільяма. Ні, ні, сер Джоне, ваші вибачення не приймаються.
Д е в і. Слухаю, сер. Тут така справа: ці акти про стягнення недійсні. І ще одне: чим засіємо ми ту велику ниву? Пшеницею?
Ш е л л о у. Пшеницею, Деві. Яровою пшеницею. Але поклич мені кухаря Вільяма. Є у нас молоді голуби?
Д е в і. Знайдуться, сер. Ось рахунок від коваля за леміш і підкови.
Ш е л л о у. Перевір і заплати. Ні, сер Джоне, ніяких вибачень.
Д е в і. А ще, сер, треба купити новий ланцюг для відра на колодязі. І, пам'я-таєте, Вільям загубив мішок на ярмарку в Гінкслі? Накажете вирахувати з плат-ні?
Ш е л л о у. Неодмінно, хай відшкодує. Так от, Деві, пару голубів, пару кур-чат і барянячу ногу з гарніром. Скажи це кухарю.
Д е в і. Цей офіцер ночуватиме, сер?
Ш е л л о у. Звичайно, Деві. Я хочу його добре пригостити. Своя рука при дворі краще, аніж пенні в гаманці. Догоджай його людям, Деві, а то поскар-жаться йому і змішають тебе з брудом.
Д е в і. Вони самі з ним змішані. Ви б поглянули на їхню білизну!
Ш е л л о у. Дотепно, дотепно, Деві. Тільки не гайся. За роботу, Деві.
Д е в і. Я прошу вас, сер, підтримати Вільяма Вайзера із Уінкота проти Клемента Перкса із Хілла.
Ш е л л о у. Неможливо, Деві. На Вайзера тисяча скарг, він запеклий шахрай.
Д е в і. Звичайно, шахрай, ваша милосте, ніхто й не сперечається. Тому я і прошу за нього. Чесна людина сама за себе постоїть. Невже не можна підтримати шахрая на прохання його друга? Я вісім років служу вам вірою і правдою, а ви не можете задля мене три-чотири рази за півроку підтримати шах-рая проти чесної людини? Що ж я тоді для вас значу? Цей мерзотник – мій близький друг. Зробіть ласку, виправдайте його.
Ш е л л о у. Ну, добре, я його не скривджу. А тепер іди, займись справами, Деві.
Деві іде геть.
Де ви, сер Джоне? Ну, ну, будь ласка, скидайте чоботи. Влаштовуйтесь зручніше. Вашу руку, містере Бардольфе.
Б а р д о л ь ф. Радий бачити вашу милість.
Ш е л л о у. Дякую, милий Бардольфе. (До пажа.) Ласкаво просимо, велетню. Ходімо, сер Джоне!
Ф а л ь с т а ф. Зараз прийду, містере Шеллоу.
Шеллоу виходить.
Бардольфе, навідайся до наших коней.
Бардольф і паж виходять.
Якби мене розпиляли на частки, з мене вийшло б сорок вісім таких бородатих чернецьких посохів, як містер Шеллоу. Яка дивна відповідність між його розумом і розумом його челяді: дивлячись на нього, вона веде себе, як дурні судді, а він, постійно спілкуючись з нею, перетворився на лакея, схожого на суддю. Їх думки так сплелися, що вони тримаються разом, як табун диких гусей. Якби я мав справу у цьому суді, я б підлещувався до його людей, розказуючи про їх схожість з господарем. Май я потребу в його слугах, я лестив би містеру Шеллоу, що ніхто краще не керує своєю челяддю, ніж він. Без сумніву, манери заразні, як хвороби. Тому треба розбірливо обирати товаришів. Цього Шеллоу вистачить мені, щоб звеселяти принца Генріха вподовж шести зим, що дорівнює чотирьом вексельним термінам і двом рокам сидіння за їх несплату у борговій тюрмі. Принц буде реготати без перерви, доки обличчя його не зморщиться, як зім'ятий плащ. Дивно, як діє на людей вигадка, приправлена присягою, або жарт, промовлений з похмурим виглядом – особливо на молодь, в якої не ломить плечі.
Ш е л л о у (за сценою). Сер Джоне!
Ф а л ь с т а ф. Іду, іду, містере Шеллоу.

Іде геть.

СЦЕНА 2

Вестмінстер. Кімната в палаці.
З різних боків входять У о р і к і в е р х о в н и й с у д д я.

У о р і к
Куди йдете, мілорде?

В е р х о в н и й с у д д я
Йду дізнатись,
Як нині почувається король.

У о р і к
Відмінно. Відлетіли всі турботи.

В е р х о в н и й с у д д я
Не вмер він, сподіваюсь?

У о р і к
Він пішов
Шляхами смертних. Більше він не з нами.

В е р х о в н и й с у д д я
Чому мене з собою він не взяв!
Служив йому я довго й непідкупно,
Нажив собі при цьому ворогів.
Чекатиму на помсту.

У о р і к
Вас, здається,
Не любить наш теперішній король?

В е р х о в н и й с у д д я
Так. І тому до всього я готовий.
Чорнішою не може бути дійсність,
Ніж те, що я для себе уявив.

Входять Л а н к а с т е р, К л а р е н с, Г л о с т е р, В е с т м о р л е н д та інші.

У о р і к
Он Генріха померлого ідуть
Засмучені нащадки. О, якби-то
Характер був у Генріха нового
Хоча би, як в найгіршого з братів!
Багато б залишилось на посадах
Вельмож колишніх. А тепер вони
Поступляться усяким голодранцям.

В е р х о в н и й с у д д я
Життя, боюся, піде шкереберть.

Л а н к а с т е р
Вітаю вас, Уоріку.

К л а р е н с і Г л о с т е р
Добридень.
Л а н к а с т е р
Від сліз ми розучились говорити.
У о р і к
Не розучились, та скорбота ваша,
Звичайно, зрозуміла і без слів.

Л а н к а с т е р
Тож хай земля і справді буде пухом
Тому, за ким сумуємо усі.

В е р х о в н и й с у д д я
Хай буде з нами Бог. Не довелося б
Із часом сумувати ще сильніш.

Г л о с т е р
Ви дійсно друга втратили, мілорде.
Я певен, що на вашому обличчі
Скорбота не позичена, своя.

Л а н к а с т е р
Хоча ніхто не може бути певен
У королівській милості, та вас
Скоріше, аніж інших, жде опала.
Шкодую. Тільки як змінити це?

К л а р е н с
Вам доведеться лестити Фальстафу,
А це, по-суті, – зраджувать собі.

В е р х о в н и й с у д д я
В своїх ділах я намагався, принци,
Чинити, як підказувала совість.
Не гнувся я ніколи, і тепер
Ні лестити, ні гнутися не буду.
Якщо ж нікому чесність не потрібна,
Піду я за покійним королем
І розкажу, ким посланий услід.

У о р і к
Он йде король.

Входить к о р о л ь Г е н р і х П 'я т и й у супроводі почету.
В е р х о в н и й с у д д я
Володаре, добридень.
Хай береже Господь величність вашу!

К о р о л ь
Хоча "величність" — дорогий убір,
Але для мене незручний, незвичний.
Чому в очах у вас, мої брати,
Я бачу страх якийсь, окрім скорботи?
Наш двір – англійський двір, а не турецький.
Не Амурат вступає на престол
Услід за Амуратом.