Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Тільки Генріх
За Генріхом услід. Нехай печаль
Ваш зір туманить, лиш вона пристойна.
Чом і мені за батьком не тужити?
Та це – загальний траур. І у вас
Нема причин журитися окремо.
Клянусь, що буду батьком вам і братом.
Платіть мені любов'ю за добро,
А я собі візьму турботи ваші.
Ви плачете тому, що Генріх вмер,
Та інший Генріх витре ваші сльози
І перетворить смуток ваш на радість.

П р и н ц и
Ми іншого й чекати не могли.

К о р о л ь
А все ж таки ви дивитеся дивно.
(До верховного судді)
І особливо ви. Чи ви, мілорде,
Упевнені, що я вас не люблю?

В е р х о в н и й с у д д я
Упевнений, хоч я не заслужив,
Якщо мене судить нелицемірно.

К о р о л ь
Не заслужив? Не думайте, що я
Уже забув зухвалі ваші вчинки.
Наважитись саджати у тюрму
Наступника англійського престолу!
Чи легко принцу стерпіти таке?
І ви не заслужили на ворожість?

В е р х о в н и й с у д д я
Тоді в своїй особі представляв я
Особу батька вашого, подобу
Величності його. І на мені
Лежав, немов відзнака, відблиск влади.
В той час, як на суддівському посту
Я втілював законність і порядок,
Забули ви про мій високий сан,
Про міць закону й велич правосуддя
І вдарили мене при виконанні
Моїх прямих обов'язків. Тому,
Своїми користуючись правами,
Я наказав узяти вас під варту
За скривдження особи короля.
Якщо я помилявся, то тепер,
Вінець успадкувавши, ви повинні
Миритися із думкою, що син ваш
У гріш не буде ставити також
Веління ваші, буде кепкувати
Із королівських суддів і судів,
Щербитиме суворий меч закону,
Топтатиме державний образ ваш
В чужій особі. Ви себе поставте
На місце батька. Як би ви самі
В такому разі ставились до мене,
Коли б я, вірний сторож ваших прав,
Спинив рішуче прояв неповаги
І забуття синівських почуттів?
Прошу неупереджено поглянуть
На вчинок мій і висновок зробити,
Чи справді я переступив закон,
Чи щось зробив негідне, як підданий,
Чи щось неправомірне, як суддя?

К о р о л ь
Ви все робили правильно. І далі
Тримайте міцно меч і терези.
Бажаю вам дожити у пошані
До днів, коли вже мій дорослий син,
Проштрафившись, підкориться закону.
Тоді я вислів батька повторю:
"Щасливий, що суддю такого маю,
Який безстрашно сина засудив.
Проте, щасливий також мати сина,
Який, не посилаючись на титул,
Скорився мирно вироку судді."
Хоч до тюрми мене ви присудили,
Присуджую вас знову до меча.
Його носили гідно ви, мілорде.
Нехай і далі вирізняють вас
Правдивість, непідкупність і сміливість,
Що випадок зі мною показав.
Ось вам рука моя. Прошу вас щиро
За батька бути юності моїй.
Хай голос мій вторує вашій думці,
Бо я свої бажання підкорю
Порадам вашим, мудрості житейській.
А вам скажу іще, мої брати:
Свої гріхи поклав я у могилу,
Де спить наш батько, а собі узяв
Його тверезий і спокійний розум.
Наперекір людському поговору
Я внутрішньо змінився докорінно.
І кров, що нуртувала у мені,
Немов вода в ріці під час припливу,
Тепер тече розмірено й спокійно
У напрямку величної мети.
Ми скличемо парламент. Оберемо
Таких людей, щоб забезпечить нам
Успішне і продумане правління,
Не гірше, ніж у визнаних держав.
У всі часи країна має бути
Готовою до миру й до війни.
(До верховного судді)
Ви будете у раді керувати.
Як я сказав, ми скличемо парламент
Услід за коронацією. Хай
Нам допоможе Бог у наших справах,
Щоб аніхто не смів його просити
Моє життя до строку вкоротити.

Ідуть геть.

СЦЕНА 3

Глостершир. Сад судді Шеллоу.
Входять Ф а л ь с т а ф, Ш е л л о у, С а й л е н с,
Д е в і, Б а р д о л ь ф і п а ж.

Ш е л л о у. Ні, ви ще повинні оглянути мій сад, і туди, в альтанку, нам подадуть пиріг з яблуками, які я сам прищепив, і ще дещо. Де ви, Сайленсе? А потім і в ліжко.
Ф а л ь с т а ф. Одначе, присягаюся Богом, у вас гарний маєток – дуже ба-гатий.
Ш е л л о у. Убогий, убогий маєток, сер Джоне, зовсім злиденний. Одне тільки, що хороше повітря. Подавай, Деві, на стіл, подавай. Ось так, добре!
Ф а л ь с т а ф. Цей Деві у вас – справжня знахідка. Він і управитель, і слуга.
Ш е л л о у. Хороший слуга, хороший, нічого не скажеш. Клянусь обіднею, я випив забагато хересу за вечерею. Хороший слуга. А тепер сідайте, сідайте.
Сідають за стіл.
С а й л е н с. Хвилиночку, зараз сяду.
(співає)
Вина білі і рожеві
Пиймо задля свята!
Зараз вина задешеві –
Дорогі дівчата.
Зубожієте лише ви,
Як настане сплата.
Ф а л ь с т а ф. Оце я розумію! П'ю за вас, Сайленсе!
Ш е л л о у. Налий містеру Бардольфу, Деві!
Д е в і. Сідайте, добродіє, сідайте! Я зараз повернусь до вас. І ви, містере паже сідайте.
Бардольф і паж сідають за окремий стіл.
Пригощайтесь на здоров'я! Якщо закуски замало, то вина скільки забажаєте. Вибачайте. Чим багаті, тим і раді. (Іде геть.)
Ш е л л о у. Веселіше, містере Бардольфе! Веселіше, мій маленький солдате!
С а й л е н с
(співає)
Лий повніше і ковтай
Під плачі волинки.
Хочеш, в гості завітай
До моєї жінки!
Ф а л ь с т а ф. Ніколи не думав, що містер Сайленс такий завзятий.
С а й л е н с. Хто, я? Разів зо два мені вже траплялося бути веселим.
Повертається Деві.
Д е в і. Ось вам тарілка яблук. (Ставить їх перед Бардольфом.)
Ш е л л о у. Деві!
Д е в і. Що накажете, ваша милість? (До Бардольфа.) Зараз повернусь. – Склянку вина, сер?
С а й л е н с
(співає)
Частування і гулянки
Нам не дивина.
Не відмовлюсь я від склянки
Доброго вина.
Ф а л ь с т а ф. Оце так містер Сайленс!
С а й л е н с. Гуляти так гуляти, панове! Ще ніч попереду!
Ф а л ь с т а ф. Многая літа, містере Сайленсе!
С а й л е н с
(співає)
Під миску холодцю
За вас, мій любий друже,
Не те, що склянку цю,
І бочку б я подужав!
Ш е л л о у. За ваше здоров'я, шановний Бардольфе! Самі винні, якщо вам не догодили! (До пажа.) Будь і ти здоровий, малий пустуне! П'ю за містера Бар-дольфа і за всіх гульвіс міста Лондона!
Д е в і. От куди б я хотів потрапити хоч раз у житті!
Б а р д о л ь ф. А я б хотів зустрітися з вами там!
Ш е л л о у. Либонь, ви знайшли б з ним спільну мову? Чи не так, містере Бардольфе?
Б а р д о л ь ф. Ще б пак. Погуляли б так, що моє вам шанування!
Ш е л л о у. Майте на увазі, ви Деві не знаєте. Цей не дасть собі в кашу наплювати!
Б а р д о л ь ф. Ну, та й ми не в тім'я биті.
Ш е л л о у. Ви теж в кишеню за словом не полізете. Ну, пригощайтеся, любі гості, не відмовляйте собі ні в чому.
Стукають у двері.
Поглянь, хто це, Деві.
Деві виходить.
Ф а л ь с т а ф (Сайленсу, що випив щойно великий келих). Ну, дякую. Тепер ми поквитались.
С а й л е н с. Тоді, як у пісні. (Співає.)
Пиймо з келиху і дзбанку!
Ще далеко до світанку.
Так, здається?
Ф а л ь с т а ф. Точнісінько так.
С а й л е н с. От і кажіть, що старики нічого не варті!
Повертається Д е в і.
Д е в і. Ваша милосте, приїхав якийсь Пістоль з новинами із палацу.
Ф а л ь с т а ф. З новинами із палацу?
Всі встають.
Впусти його.
Входить П і с т о л ь.
Здоров був, Пістоле!
П і с т о л ь. Бережи вас Бог, сер Джоне!
Ф а л ь с т а ф. Який вітер заніс тебе сюди?
П і с т о л ь. Щасливий вітер, дорогий лицаре. Ви у нас тепер одна з найбіль-ших фігур у королівстві.
С а й л е н с. Крім фігури велетня Пуфа із Барсона. Той ще більший.
П і с т о л ь. Пуф?
Пішли б до біса ви із вашим Пуфом,
Бо я, сер Джоне, – друг і брат ваш Пістоль –
У Глостершир скакав, як навіжений;
Я вам новини радісні привіз,
Щасливу звістку, поголос нежданний!
Ф а л ь с т а ф. Скажи це по-людському.
П і с т о л ь
До біса прозу! Геть усе земне!
Я Африку чудес в собі вміщаю.

Ф а л ь с т а ф
Тоді вже не прогнівайся, дивись:
Чому мовчиш, мерзенний ассірієць?
Відказуй королю Кофетуа.

С а й л е н с
(співає)
І Робін Гуд, і Джон, і Скарлет…

П і с т о л ь
Що чую я? Собака із гноївні
Перебиває вісника небес?
На допомогу, фурії, до мене!
С а й л е н с. Перепрошую, добродіє, не знаю вашого звання.

П і с т о л ь
Тоді мовчи і нарікай на себе.
Ш е л л о у. Вибачте, сер. Якщо ви з новинами від двору, то або розказуйте, або мовчіть. Оскільки я, деяким чином, – суддя, який дістав від короля…

П і с т о л ь
Від короля? Якого короля?
Зізнайся чи умри, боговідступник!

Ш е л л о у
Від Генріха.

П і с т о л ь
Якого, говори!
Четвертого чи П'ятого? Якого?

Ш е л л о у
Четвертого.
П і с т о л ь
То гріш тобі ціна!
Король тепер – наш наймиліший Гаррі.
На троні Генріх П'ятий. Як брешу,
То дулю в ніс мені, як кажуть люди.

Ф а л ь с т а ф
Що кажеш ти? Старий король вже мертвий?

П і с т о л ь
Як цвях у дверях, правду вам кажу.

Ф а л ь с т а ф. Бардольфе! Їдьмо! Сідлай коней! Містере Шеллоу, обирайте будь-яку посаду, вона ваша. Пістоле, я обсиплю тебе почестями.
Б а р д о л ь ф. Оце справді деньочок! Тепер нададуть мені дворянство, я ска-жу – мало.
П і с т о л ь. Ну що, сер Джоне, задоволені ви звісткою?
Сайленс падає зі свого стільця.
Ф а л ь с т а ф. Покладіть містера Сайленса спати.
Сайленса виносять.
Містере Шеллоу, містере Шеллоу, всі шляхи вам тепер відкриті. Віднині я – розпорядник вашої долі. Де ваші чоботи? Скоріше одягайтесь. Нам доведеться скакати всю ніч. Скоріше, Бардольфе.
Бардольф виходить.
Друже Пістоле, розкажи мені щось іще. Обери собі будь-яку нагороду. А ви ще без чобіт, Шеллоу? Швидше, швидше. Молодому королю, певне, не терпиться побачити мене. Вимагайте коней у будь-кого. Всі закони Англії до моїх послуг. Блаженні всі, хто зі мною дружив, і горе лордові верховному судді. Йому не минути лиха.
П і с т о л ь
Хай коршуни клюють його кишки.
"Куди пішли ви, дні мої щасливі?" —
Спитає він, а ми йому на те:
"Віднині нам всміхається Фортуна".

Ідуть геть.

СЦЕНА 4

Лондон. Вулиця.
П о л і ц е й с ь к і тягнуть т р а к т и р н и ц ю
і Д о л ь Т е р ш и т.

Т р а к т и р н и ц я. Тихіше. Не штовхайся, нехлює. Ось я лусну від злості на тебе, і тебе повісять. От я буду рада! Ти плече мені звихнув, незграбо!
П е р ш и й п о л і ц е й с ь к и й. Так наказало нам начальство. Нічого не поробиш, доведеться відлупцювати. З її милості людину вбили, а, може, й двох. І щоб це їй зійшло з рук?
Д о л ь. Брешеш, брешеш, капловухий. Ну, зачекай! Якщо я викину дитину, якою вагітна, краще б тобі, голобле, побити рідну матір, ніж торкнутися мене.
Т р а к т и р н и ц я. Якщо вона викине, ви матимете справу з сером Джоном. Він із вас зробить мокре місце!
П е р ш и й п о л і ц е й с ь к и й. Якщо вона викине, до ваших одинадцяти подушок повернеться у спальню дванадцята, яка у неї прив'язана на животі.