Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Тобі дійсно цікаво?

Хвилювання вдалося замаскувати і він відповів, намагаючись звучати якомога природньо:

- Я надзвичайно зацікавлена сторона, бо сподіваюся наши читацькі смаки співпадуть і я зможу користуватися вашою бібліотекою.

Дівчина схилилася над ним і змовницьки повідала:

- Я читала “Фундацію” Азімова, коли та вийшла в самому першому виданні. Було цікаво. В бібліотеці Ліліт має бути примірник.

- Непоганий початок, - схвалив Джеймс, вдаючи оплески. - Тоді наступне питання. Яка твоя улюблена книга?

- Я якось складу для тебе список на дозвіллі.

- Список?

Елінор на це лише знизала плечима. Мовляв, складно обрати щось одне.

- Ну гаразд, а яка тоді твоя улюблена книжка? - переадресувала питання дівчина і широка переможна посмішка зайняла її обличчя. 

- Зізнаюся, я ще не читав нічого кращого за “451 градус за Фаренгейтом” Бредбері.

- Справді? Ти дуже легко обрав. Надто легко.

- Просто нічого кращого ще не написали, за моєю думкою. Дуже, дуже суб’єктивно. Так, є купа дійсно гарних творів, вартих уваги, втім…Бредбері першим розбудив мою уяву, ще в дитинстві. І, тільки не смійся, змусив навіть написати кілька кривеньких оповідань. 

- Я б з радістю…

- Е ні, я подбав аби ніхто і ніколи те жахіття не побачив.

Елінор розсміялася в голос, майже не стримуючись, і Джеймс застиг, заворожено дивлячись на пружні локони, щиру посмішку на відкритому обличчі і забув, про що взагалі йшлася мова. Він ще не бачив її настільки відкритою і це видовище його остаточно приголомшило.

- Як щодо угоди? - нарешті запитала вона, посмішка нікуди не ділася з її обличчя.

- Угоди? - відізвався він згодом.

- Так. Скажімо, ти прочитаєш ті книжки з мого списку, які ще не читав, і скажеш, чи є там щось краще за Бредбері. Згода?

- Виклик прийнято, - відповів Джеймс і вони урочисто потисли руки на знак угоди.

Джеймс продовжив копирсатися рюкзаком. З речей випав плеєр. І упав би на підлогу, якби Елінор за долю секунди не підхопила його.

Дівчина поглядом спитала дозволу, позичила один навушник і прислухалася до мелодії.

- І відколи це ти шанувальник саундтреків до фільмів?

- Відколи дізнався про існування Алана Сільвестрі та Роба Лейна.

- Не кажи про це Френсісу, він заговорить тебе до смерті, якщо при ньому згадати музичне супроводження до будь-чого, що вийшло на екрани після шістдесятих.

- Дякую за підказку, - він показово сховав плеєр назад до рюкзаку і закинув за узголів’я ліжка. - Він його ніколи не знайде, ми в безпеці.

Елінор відповіла чистим, незамутненим сміхом, а Джеймс схопився з першу думку, що прийшла в голову, аби тільки не думати про те, яка на дотик її шкіра біля ключиць; не уявляти як пристрасно ці губи могли б цілувати його прямо зараз.

- А в тебе є тут власна кімната? - голос звучав хрипло, він замовк, залившись фарбою по самісінькі вуха. В голові трохи паморочилося.

Елінор невиразно хитнула головою перш ніж відповісти, наче їй теж потрібна була мить, щоб зібратися з думками.

- Щось на кшталт цього.

- Покажеш мені?

- Можливо, - уклонилася від відповіді вона, втім в її очах плясали бісенята.

- Не можу повірити в те що кажу це, але я згодний на тур будинком хоч зараз.

- Матиму на увазі. Втім, давай іншим разом? Тобі справді краще відпочити. Гадаю, мені слід принести ще відвару, твоє серце заходиться. 

Вона торкнулася його руки.

- І ти змерз.

- Ні, мені справді не холодно. Все добре…

Слова вирвалися з нього перш ніж він усвідомив:

- Ти коли-небудь думала, щоб залишитися зі мною до ранку?

- Я вже залишалася, - відповіла Елінор, але запал в її очах трохи стух, втім в голосі ще бринів сміх. - Ти чудово виглядаєш уві сні, особливо коли тобі не сняться кошмари.

- Ти знаєш, що я маю на увазі.

- Знаю, - вже тихіше відгукнулася дівчина, знову завмерши наче манекен і випустивши пальці Джеймса зі своєї руки. Вона ковзнула поглядом по дверях, і він помітив це.

- Зрозуміло, - озвався він машинально і Елінор зітхнула. - Що ж, мені здається вже час спати.

- Я образила тебе? - спитала вона тихо, але твердо.

- Ні, я…я просто взагалі не розумію, що ти робиш тут, поруч зі мною. І я…мав би бути вдячним за те, що ти дивишся за мною, щоб я не натворив дурощів, втім…

Елінор закусила губу, оголивши білосніжні зуби, і замислено дивилася на Джеймса. 

- Втім? - запитала вона, але її голос був тихий, майже нерішучий, ніби вона боялася почути продовження.