Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Двері прочинилися нечутно для людського вуха, та він все одно почув і обернувся до них, Елінор вже стояла поруч з ним. Нічого не змінилося в ній за останні півгодини і до нього дійшло - вона дала йому час побути на самоті, привести себе до ладу. Він з незадоволенням відчув, як фарба залила його вуха.

- Я гадала, ти вже спиш.

- Я й так сплю. - усміхнувся юнак, відчуваючи себе дивно від моменту її появи. Елінор похитала головою і посунула трохи ближче, влаштувавшись нарешті на краєчку ліжка. Від цих маневрів Джеймсові стало гаряче і все тіло наче перетворилося на один єдиний пульс. - Це має бути сон, що ти нарешті тут, зі мною. Чи, якщо вже бути зовсім прискіпливим, то це я з тобою, адже це твій дім.

- Ти чимось стурбований? Твоє серце стучить так швидко, нерівно, - пальці Елінор торкнулся футболки навпроти його серця, розправляючи неіснуючі складочки на тканині, а серце Джеймса тільки забилося сильніше у відповідь.

- Як воно може поводитися інакше, коли ти поряд? - Його рука накрила холодні пальці на грудях. Він відчув напруження Елінор. І відняв руку.

- Все гаразд, я просто дуже втомився, переїзд утомливе заняття.

- Тоді тобі треба відпочити.

- Обов'язково цим займуся, але трохи згодом. Відвар скоро подіє, сподіваюся.

Джеймс сів трохи далі на ліжку, і в приступі бажання зайняти руки чимось, аби тільки не тягнути їх до дівчини, він схопив рюкзака і почав витягувати з нього все поспіль, скидаючи на постіль перед ним.

- Що це?

Елінор тримала в руці глянцевий журнал.

- Я чекала побачити зібрання творів Жуля Верна. Або Бредбері. А ти привіз із собою журнал?

- Writer’s Digest трохи більше ніж просто журнал. Я вивчатиму літературу, письменників, письменництво взагалі, тож він стане у нагоді.

Джеймс обережно потягнув його на себе і Елінор з награним потрясінням розтисла пальці, відпускаючи журнал.

- Оце так, а я чомусь була впевнена, що ти вже вмієш писати. Яка прикрість.

- Дуже смішно, - відповів він, відчуваючи, як смішні слова проникають у його захист.

- Можливо десять років школи це трохи замало, щоб вивчити літери, слова, й усіляке таке. 

- Сподіваюся цього буде досить, аби не провалитися у перший же день. Цього мені буде цілком достатньо.

Він замовк і її посмішка також згасла.

- Ти знаєш, все ще можна змінити. В тебе є і інші опції.

- Справді?

- Так, звичайно. Ти міг би навчатися в Академії Магічних Мистецтв. Я впевнена, магістр Каліхор влаштував би це на раз-два.

Джеймс зробив серйозний вигляд і видав:

- Я якраз уявив як демонструю батькам свій магічний диплом.

- Облиш, це ж питання твого майбутнього. Тобі не…завадило б поміркувати про те, щоб розвинути свої здібності. По справжньому. Бути в змозі контролювати свої сили, а не тільки реагувати на сплески. І не кажи, що їх немає. Я бачила все на власні очі. Ти не можеш довіку пити відвар і сподіватися, що хімера вестиме себе цивілізовано на людях.

- Так, ти цілком і абсолютно права, - визнав Джеймс без жодних вагань.

- Чому ж тоді ти не пішов до Академії?

Гучне зітхання само вирвалося з грудей:

- Містер Хейз вважає, що це наразі небезпечно.

- Небезпечно?

- Так, бо…Академія підпорядковується Раді. Наскільки мені відомо, це ізольоване місце, звідти не збігти, і туди так просто не вдертися. Опинившись всередині, я буду в них під ковпаком. А це занадто ризиковано.

- І Лютом згоден з цим?

Джеймс кивнув і на якийсь час затих. Елінор так само мовчки сиділа поруч, вочевидь розмірковуючи над тим самим.

- Втім, я не проти самої ідеї отримати магічну освіту. І містер Хейз продовжує займатися зі мною. Просто, про Академію поки що краще забути. Можливо потім, пізніше. Коли ми розберемося зі всім…І до того ж, без вас там буде нудно.

Елінор вигнула брову.

- Я просто мав на увазі, що хотів би, аби ти була поруч зі мною в університеті. 

Вона на мить застигла, а потім її брови зійшлися на переніссі. Тієї миті Джеймс вже знав, що саме вона відповість.

- Я б залюбки, але зараз не час. Ми потрібні Раді більше ніж колись, і тобі. Нажаль, стирчати за партою в цьому році не вийде. Можливо, в майбутньому.

- Можливо.

Джеймс подумав про те, що її не було поруч влітку, але нічого не сказав, радіючи, що зараз вона з ним. Він вчепився пальцями в журнал і, щоб відволіктися від дурних думок, спитав:

- А що ти зараз читаєш?

Дівчина справді здивувалася. Ідеальне обличчя осяяло щирою посмішкою. Ця краса вкотре боляче вжалила Джеймса. Нагадала, що він може не приваблювати Елінор таким самим чином, як вона його. Він гірко посміхнувся і запустив обидві руки у власне волосся, аби тільки їх чимось зайняти.