Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- В Спрінгфілді ми зупинилися тимчасово і не збиралися затримуватися. Тож, жили ми там в одному з будинків Ради. Нема про що й розказувати.

- Зрозуміло. То це…нібито ваш дім, так?

- Так, це дім Ліліт, але…

- Ні, я маю на увазі, місце, яке ти звеш домівкою.

Обличчя дівчини прийняло дивний вираз, якій він не зміг розгадати. Нарешті, вона відповіла:

- Моя домівка там, де мої рідні. Все інше - просто чотири стіни з дахом.

Джеймс не зумів нічого на це відповісти. Лише з новою хвилею цікавості роздивився навколо, поки його погляд не впав на порожню стільницю перед Елінор. Раптом йому на згадку спав минулий рік, коли вони зустрілися у шкільному буфеті. 

- А ти точно не приєднаєшся до вечері? Трохи дивно їсти…коли інші нічого не їдять.

- Ні, я в порядку. 

- Але ж ти…я маю на увазі, ти ж пила чай в мене вдома. Так? І так я пам’ятаю, ти казала, що їжа вам ні до чого. Але якщо ви все ж таки можете їсти, то чому не їсте?

Дівчина тільки фиркнула:

- Напої ще нічого. А ось їжа. Вона вся на смак наче резина, і неважливо, чи готував її Джеймі Олівер, чи це картопля фрі з найближчого фуд-корту. 

- Це ж жахливо. Я маю на увазі, ось тут переді мною смачнющий стейк, а я не можу розділити його з тобою. 

- Жахливіше було б, якби нам доводилося їсти через силу. А так - не їмо й жодних проблем! 

Коли з останнім шматочком вечері було покінчено, тарілка зникла зі столу він й кліпнути очима не встиг. Гріючи руки об чашку з відваром, Джеймс відчув як напруга нарешті поступається справжній розслабленості.

- Хочеш тур будинком? - Елінор миттю впоралася з брудним посудом і повернулася до столу. Джеймс подумки пообіцяв собі, що віднині мити за собою посуд буде самостійно, бо це відчувалося занадто дивно.

- Я б не відмовився, втім, перенесемо його на інший раз?

- Так, звичайно, тобі треба відпочити. Ходімо, краще дістатися ліжка до того, як ти заснеш.

У відповідь він пробурмотів щось ствердне, навіть хотів пожартувати, але сил було тільки на посмішку. 

- Піднімайся сходами нагору і ліворуч. Я заскочу до Ліліт і скоро прийду, - за секунду дівчина випарувалася, від чого відчуття, що вона насправді нереальна, знову повернулося до юнака. Втім, стіни нового будинку заспокоювали.

- Я чекатиму - пообіцяв Джеймс порожній кімнаті.

Він змусив себе відірватися від стільця і, вийшовши з кухні в коридор, мерзлякувато зіщулився. Зогляду на все, камін був не такою поганою ідеєю, як здавалося спочатку.

Закручені сходи вивели його у довгий коридор з м’яким килимом світлого відтінку; світла тут не запалили і він задовольнився сяйвом з вікна на всю стіну, яким закінчився коридор. Однакові білі двері вздовж коридору поставили Джеймса в глухий кут, поки він не помітив, що одні з них прочинені.

Бінго! У спальні було трохи тепліше. Джеймс відчував тепле повітря, що дуло звідкись, тож центральне опалення таки існувало. Та все одно відчувалося, що будинок залишався холодним, необжитим. Джеймс мимоволі затримався на цьому слові, обдумуючи його точність - з точки зору біології, та й будь-якої іншої, живим тут був тільки він один.

Він не став запалювати світло, задовольнившись місяцем у віконному отворі: в нічному сяйві все навколо здавалося блакитним замість білого. Лише лакований паркет залишався незмінно темним.

Двоспальне ліжко для нього одного, м’який теплий килим під ним. Свіжі простирадла, збиті подушки. Серце пропустило черговий удар і застукотіло нерівно, з перебоями. Він уявляв себе саме у цій ситуації багато разів, але гадки не мав як наразі розвиватимуться події. Його бажання були небезпечно гарячими, але чи існували шанси на те, що Елінор могла хотіти того ж самого?

Аби хоч якось зарадити серцевому ритму, Джеймс вирішив освіжитися. Стягнув з себе сорочку, кинув її на спинку крісла і майже навпомацки дістався до персональної ванної кімнати, ледь не врізавшись у власні коробки та сумки. Цікаво, куди вони поклали його рапіру? Він вирішив відкласти розкладання речей на завтра і почувався у безпеці тут, але все одно хотів знати, що зброя десь поруч. Хімера нервово здригнулася всередині, нагадуючи йому, хто тут справжня зброя.

Душ не відняв багато часу; він крадькома повернувся до кімнати і витяг з надр торби домашні спортивні штани та стару футболку з довгим рукавом: навіть якби стояв жаркий липень, він все одно не ризикнув би бентежити нікого своїм напівголим виглядом. Принаймні, не прямо зараз.

Джеймс вмостився на ліжку поверх м'якого білого покривала. Згадавши, що обіцяв повідомити батькам, коли буде на місці, він викопав з-під всіх речей свій стільниковий і відправив повідомлення. Для розмови з ними він був надто втомленим, подзвонити можна й завтра.