Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Про це не хвилюйся, - дівчина простягла Джеймсові руку, і потягла кудись. - За мною!

- Я тобі казав, що ти нестерпна?

- Сьогодні ще ні, - посміхнулася вона вже з більшим ентузіазмом і зупинилася перед дверима, заскленими прозорими рел’єфними плитками. Звідти долинав запах їжі. Елінор на мить зупинилася і кивнула в бік дверей.

- Не суди нас занадто суворо, ми ще вчимося.

- Ви що, приготували для мене вечерю?

- Звичайно. Ти ж не думав, що сидітимеш на дієті з сендвічів і содової? Що скаже суддя Брістоул?

Щока Елінор раптом доторкнулася до його щоки і він потай насолоджувався цим дотиком, майже не рухаючись і забувши всі слова. Аби тільки їй було легше.

Майже проти власної волі, він все ж таки не втримався і притис дівчину до себе, подумки помічаючи як співпадають вигини їх тіл. Пальці самі попрямували вгору по тонкій сорочці і зупинилися на потилиці, притискаючи її голову до грудей. Він важко дихав, її подиху не було чутно взагалі.

- Вечеря? - нарешті донісся голос Елінор з-за завіси хвилястого волосся.

- Вечеря, - погодився Джеймс, з жалем відпускаючи дівчину, і увійшов на кухню.

Тут також переважав білий мармур на підлозі та стінах, і темне дерево, що розбавляло мармур. Білу стелю перемежували дерев'яні балки. Запах миючого засобу став сильнішим, він майже перебивав аромати їжі.

Міцно збитий дубовий стіл і стільці в центрі просторої кухні виглядали звичайнісінькими. Лише придивившись, можна було помітити вправне різьблення в кутах столу і на ніжках, як столу, так і стільців. Так, нічого в них не буває простим, міркував Джеймс, влаштовуючись за столом за наказом Елінор.

Стіл було сервіровано на одного. Аромати смаженого м'яса витали у повітрі, пробуджуючи апетит. Спритні руки поставили перед Джеймсом широку і пласку тарелю. Стейк розміром з пів корови потопав у листках салату і до того ж пречудово пах. Джеймс схопився за виделку. Їжа просто танула у роті.

Елінор порадував цей ентузіазм, на її обличчі повільно проступила посмішка.

- Не знала яку прожарку ти вподобаєш. Насправді, до сьогодні я й не знала, що вони взагалі існують, ті прожарки.

Джеймс тільки кивнув. Кілька хвилин він тільки і міг що жувати, вгамовуючи голод, потім відказав:

- Для людини, що сама не їсть, це приготовлено краще, ніж просто добре. Якщо не складеться з Радою, вам треба буде взяти участь в кулінарних шоу.

Коли перший голод було втамовано, Джеймс поцікавився: 

- А де всі? Френсіс? Ліліт?

- Френсіс зайнятий справами Ради, - голос Елінор посилився, їй це питання припало не до смаку. Джеймс знав, що той мав вже повернутися до Корваллісу. Його теж не втішила ця затримка.

- А Ліліт у своїй бібліотеці, - дівчина підняла погляд на стелю, - не хоче бентежити тебе своєю присутністю.

Джеймс не втримався і вкусив щоку зсередини. Він відчував, фарба залила його шию до самого волосся. Елінор помітила цю зміну:

- Щось не так?

Він відповів не відразу. Тільки коли зрозумів, що гра в мовчанку не принесе результатів, він зізнався:

- Таке відчуття, наче я заважаю вам.

Очі Елінор невідривно стежили за кожним рухом його обличчя. Що вона очікувала побачити?

- Чому ти так вирішив?

- Ви гаяли свій час на приготування вечері для мене. А Ліліт сидить заперта у кімнаті у власному будинку, бо не хоче мене хвилювати. Чорт забирай, ви додали до будинку нікому, окрім мене, не потрібну систему опалення. Кажи що хочеш, але це звучить так, наче я вам тут заважаю. Через мене всі наче ходять навшпиньки.

Елінор примружила очі, вихопила пусту виделку з його руки і по-діловому направила на нього.

- Я знаю, що тобі треба. Випити заспокоюючого відвару. Ти перехвилювався і тепер верзеш казна-що.

Поки вона поралася з чайником, потік думки увів Джеймса вбік, він згадав мамині питання напередодні.

- А чим Ліліт взагалі займається?

- То те, то інше. З нею ніколи не можеш бути впевненим на сто відсотків. Наразі в неї період ремонту.

- Ремонту?

Елінор простягнула йому порцелянову чашку. Знайомий аромат змусив Джеймса з полегшенням видихнути, він зробив ковток і знову взявся за виделку. 

- Так, ремонтує, реставрує все, що знаходить. Потім продає і по новій. Будинки, твори мистецтва, автомобілі. 

Постукуючи вилкою о поверхню тарілки, Джеймс роздумував.

- І цей будинок вона також відремонтувала?

- Так, це один з її найулюбленіших проектів. Колись тут була лише крихітна дерев’яна хібара. Від неї залишилася одна стіна, вона виходить на задній двір. Потім покажу тобі, якщо захочеш.

- А чому я ніколи не був у вас вдома…маю на увазі, в Спрінгфілді? Там теж так гарно?

Дівчина посміхнулася.