Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Розділ 3. Нові правила

Джеймс досяг пункту призначення, коли вже зовсім стемніло. Звивиста дорога на карті, яку видала йому Елінор, привела до ледь примітного з’їзду. Джеймс звернув під дорожній знак “Соснові Піки - одна миля”. 

Грунтова дорога виявилася цілком приємною, Інфініті плавно минала поодинокі дерева, що поступово ставали густішими, поки він не звернув на під'їзну стежку. Гравій м'яко хрумтів під колесами, коли мотор стих, і юнак почав озиратися навколо. Це, мабуть, якась помилка.

Виповнений частково з каменю, частково з деревини, двоповерховий будинок здавався частиною галявини, так добре він вписувався в загальну картину. Темрява поглинула більшу частину будинку, а високі сосни тісно обступали його з усіх боків. Широкі гілки подекуди тяглися до вікон, ніби намагалися проникнути всередину. Якби не дорожній знак, Джеймс вирішив би, що він помилився з’їздом, а може й взагалі не помітив би цього місця у темряві.

Він вийшов з автівки і глибоко вдихнув напрочуд свіже повітря. Тут було холодніше і його миттю пройняли дрижаки. Навколо панувала тиша, тільки десь неподалік чувся шум струмка. Цвіркуни розпочали свою нічну пісню, а прохолодний вітерець скуйовдив Джеймсове волосся і верхівки дерев.

Він раптом усвідомив наскільки йому було спокійніше тут, ніж вдома з батьками. Швидше за все тому, що всередині на нього чекала Елінор. Або тому, що тут не потрібно було вдавати, що в тебе все нормально.

Світло мерехтіло в кількох вікнах обох поверхів, і на ганку. На нього дійсно чекали.

Джеймс прихопив із собою одну із коробок, і впевнено попрямував до будинку. Три сходинки, ґанок, клацнули незамкнені двері. 

Всередині все було виконано в тому ж стилі, що й зовні: холодний камінь і тепле дерево. Куди бачило око, стіни були обшиті темно-коричневими панелями. Бра м'яко освітлювали коридор, їхнє приглушене світло створювало теплі відблиски на мармуровій підлозі. Тут сильно пахло свіжою деревиною, соснами і миючим засобом з ароматом лимону.

Підлоговий годинник у глибині будинку гулко пробив восьму годину. Джеймс обернувся праворуч і побачив сходи з мореного дерева, що спіраллю підіймалися на гору. За мить на тих сходах з'явилася Елінор. В блакитній сорочці і темних брюках вона здавалася ще більш блідою ніж зазвичай, на обличчі було видно самі лише очі, наче вона хвилювалася. Але трималася легко, вона була в себе вдома. Дівчина не ховала усмішку і повільно підійшла до Джеймса, аби заключити в міцні обійми.

Її біла і зазвичай холодна шкіра здалася йому майже теплою. Джеймс жадібно вдихнув аромат, коли дівчина припала до нього. Її знайомий запах як завжди  заспокоїв й схвилював водночас. М'яке волосся поблискувало витонченими хвилями у світлі бра - на мить все здалося йому нереальним.

Тонкі, але такі сильні руки поєдналися за його спиною, він з невиразною чіткістю відчував фізичний дотик до тіла Елінор. Намагаючись дихати рівно і не видати почуттів, Джеймс уперся підборіддям у маківку дівчини, провів пальцями по оголеному плечу і здавлений смішок злетів з його губ. Цей сміх зацікавив її. Елінор підняла обличчя до нього і поцікавилася дзвінким голосом, чому Джеймс сміється. Він ледь утримався, аби не поцілувати губи, що виявилися зовсім поруч з його власними.

- Я можу звикнути до такої зустрічі.

Тієї ж миті Елінор відпустила його, зробила крок назад, нервово стисла свої пальці і одразу ж розпрямила їх. Все сталося так швидко, що Джеймс ледве встиг помітити.

- Все добре, ходи до мене.

Коли вона не ворухнулася, він повільно наблизився до неї і, взявши стривожене обличчя у свої руки, обсипав його невагомими цілунками. Палець сковзнув по ідеально очерчених губах, але торкатися їх губами він не став. Натомість, зауважив:

- Ти тепла.

- Я засиділася біля каміну, - тихо відповіла Елінор. Вона явно хотіла сказати більше, але промовчала.

- Камін у серпні?

- Вже практично у вересні - нарешті, легка усмішка осяяла обличчя Елінор, але тривога нікуди не зникла з очей. Вона заторохтіла, визволяючись з обіймів:

- До того ж ночами тут досить прохолодно, як для людини. Так каже Ліліт. І не лише як для людини. З півночі всю осінь і зиму дмуть дуже сильні холодні вітри, тож камін буде не зайвим. Хоча, ми з Ліліт поміркували, і додали ще систему опалення…

Вона замовкла і подивилася на Джеймса, наче в очікуванні на щось. Потім стряхнула волоссям і винувата посмішка з’явилася в куточках ідеальних губ. Це змусило Джеймса спитати:

- Я зробив щось не те?

- Ні, ні…я…мені просто треба звикнути. Бути близько. Настільки близько.

Хлопець закивав.

- Я пам’ятаю, по одному кроку за раз. Тоді я краще сходжу за рештою речей, - він попрямував до виходу, але Елінор випередила його:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍