Олена Гуйда - Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда

Я стиснула кулаки, відчуваючи, як тіло натягується, немов в очікуванні стрибка або удару, і поклавши на себе знак, що закликає удачу, рушила в бік тієї самої кімнати.

Пресвітлі боги, я точно з глузду з'їхала.  Навіщо мені знати цю його таємницю?  Але ноги відмовляли коритися голосу розуму вперто вели мене до тієї самої таємниці Чорного вовка Півночі.  Може, він перевертень?  Ховається там в повний місяць?  Або... боги мені навіть складно було уявити, що ж можна так ретельно приховувати.

Двері мені здалися цілком звичайними - нічого особливого чи зловісного.  Прислухалася.  Тиша.  Ледь помітний шелест по той бік дверей або і це мені просто почулося?

Озирнувшись по сторонах, я поклала руку на дверне кільце, потягнула.  Але очікувано, двері не піддалася.  Можна спробувати відкрити замок шпилькою, але впевненості в тому, що у мене щось вийде - не було.  Потрібен ключ.  А за словами Хільди, він тільки у Нейта Амори.

Глухий кут!  І розчарування.  Але може і добре.  Невідомо, чи змогла б я жити з тим, що побачила за цими дверима.

Я зітхнула, відпустивши кільце.  Іди спати, Ребекка, й не варто лізти туди, куди тебе не просять.

 - Міледі!  Вам потрібна допомога?

Тонкий голос Рози розрізав дзвенячу напружену тишу, а я буквально підскочила на місці з переляку.  На коротку мить здалося, що серце ось-ось вистрибне з грудей.  У вухах застукали дрібні молоточки, і усвідомивши, що це моя служниця, я буквально обмякла, спершись на злощасні двері.

 - Прокляття, Розі, я так можу померти від переляку, - віддихавшись, спалахнула я.  - Чого ти підкрадається?

 - Я не хотіла вас налякати, міледі.  Але... мені здалося, що ви потребуєте допомоги, - щось не так було з моєї служницею, і я придивилася до неї уважніше.

Червоні очі, трохи припухлий ніс...

 - Ти плакала?  Що трапилося?

 - Лір Альберт... здається, йому зовсім погано!  - схлипнула вона і знову заплакала, беззвучно заридала, здригаючись худенькими плечиками.

Серце стислося.  Як я могла забути?  Потрібно було провідати його ще по приїзду.

 - Припини і проведи мене до нього зараз же, - жорстко веліла я, поправивши шаль, накинуту поверх сорочки.

Якщо хтось мене помітить в такому вигляді в коридорах замку, то моїй репутації буде кінець.  А якщо ще і в покоях Альберта - то і шлюбу заодно.  Але думки, які намагаються утримати мене від дурниць, проходили повз, не затримуючись у свідомості.  Знаючи веселу Розі, щл завжди вірила в краще, я чітко зрозуміла, що все дійсно погано.

Кімната, яка належала Альберту, знаходилась поверхом вище.  Розі по-хазяйськи штовхнула двері, пропускаючи мене вперед, але не зронивши ні слова.

І перше, що я відчула, опинившись всередині - запах, важкий запах хвороби.  Прокляті небеса, чим же був поранений Берт?  Рана вже повинна була затягнутися хоч трохи, але ставало тільки гірше.

Світло від декількох свічок висвітлював кімнату досить, щоб розглянути все в деталях, але мене цікавив Альберт.

Я наблизилася до ліжка і завмерла.  З першого погляду можна було сміливо говорити - все куди гірше, ніж навіть Розі могла уявити.  Пальці руки почорніли, піт на лобі, свідчив про те, що нього жар, губи беззвучно ворушилися в гарячковому маренні.  І... він не дотягне до ранку.  Якщо тільки…

 - Розі, знайди мені бинти для перев'язки, чисту воду і міцне вино, і принеси скриньку з зіллям, - наказала я, скрутивши емоції в тугий вузол.  Все потім.  - Нікому поки нічого не говори.  Постарайся не потрапляти нікому на очі.  Не поспішай, але і не затримуйся.

 - Так пані, - куди жвавіше пробурмотіла дівчина і буквально вилетіла з кімнати.

Вона вірила в мене куди більше, ніж я сама.  Виною тому стара історія, коли мені вдалося чи не з того світу витягнути Малфіка - нашого конюха, якому кінь розтрощив ногу.  Тоді це назвали дивом, а на мене дивилися як на святу.  Знали б ще, чого мені це все коштувало.

Я швидко повернула ключ у замку і наблизилася до ліжка хворого.  Все потрібно зробити швидко, чітко і безпомилково.  Рана тяжка і у мене просто може не вистачити сил повторити, якщо з першого разу не вийде.

Що ж.  Прийшов час ризикнути не тільки репутацією.

  Я заплющила очі, відхрестившись від світу, зосередившись на силі, що з готовністю відгукнулася на мій заклик.  Губи беззвучно заворушилися, пальці обгорнуло золотисте сяйво, а по тілу пройшла задушлива гаряча хвиля.  Вона затягувалася в грудях тугою грудкою, насичуючись моєю силою.

Раптово очі Альберта розплющились, і він майже осмислено подивився на мене.

 - Святі боги, - прошепотів він, не зводячи з мене приголомшеного погляду.

Нехай краще боги, ніж нащадки останніх магів з силою, що прокинулася.  Безпечніше, так точно.  Сподіваюся, він прийме це все за своє гарячкове марення.  У будь-якому випадку, пробач, Берте, я ніколи не визнаю, що була тут сьогодні.

Він відкрив рот, щоб ще щось сказати, але не встиг.  Я різко схилилася до нього, поклавши обидві руки на його рану і випустивши заклинання зцілення.

Нелюдський крик Альберта різонув по вухах, і ледь не змусив мене відскочити, так і не замкнувши контур.  Може, через різкий відтік сили і дезорієнтуючій слабкості, що нахлинула, я не сіпнулася, а дозволила заклинанню витягати з мене енергію.

У вухах противно задзвеніло, в роті почало гірчити, а крик Альберта перейшов у стогін.

Все закінчилося в одну мить, коли мені вже здалося, що не витримаю і впаду просто там, де стояла.

Мене трясло від холоду і безсилля, голова йшла обертом.

 - Міледі, - тихий стук у двері.

Прокляття, як дійти до дверей?  Підлога гойдалася, як корабельна палуба, світ загрожував звалитися на мене і розчавити.  І складно сказати, як змогла відчинити служниці.

 - Промий рану вином і перев'яжи, - тихо звеліла я.

 - Вам погано, міледі, - стурбовано запитала Розі, притримавши мене за плече.  - Вам потрібна допомога?