Борис Григоріович Херсон - Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон

самий. Хтось підфарбував

минулі декорації. В цей час

розпочалася осінь. Ти бував

тут часто. Бачиш – краще тут без нас,

так легше всім будинкам і всім хрестам

на банях, і дітлахам, – у перший клас

за руку йдуть, – і мамам, і скотам

в людськім обличчі, й дворовим котам.

У місті, що сповзає у пітьму

без нас просторіше, скажу я напряму.

Good bye, Odessa!

Місто вантажать на пліт і вивозять цілком в океан

усеньке його населення, включаючи й жменьку циган,

єврейську громаду, німецьку погордливу слободу,

християн, мусульман, шанувальників Вуду та всяку іншу біду.

В океані місто згрузять на острови, де зелена трава,

на прощання його поцілують, промовлять ласкаві слова,

наобіцяють мішок гречаної вовни, розкажуть стосот легенд.

Наостанок – страшний землетрус, і руїни змиє ущент.

Народ

♦ ♦ ♦

що залишилось громаді від юдейського бога

прагнення помсти потоп чи землетрус

ось посеред містечка зруйнована синагога

дика лоза по стіні протягнула вус

спалили під час війни відбудувати важко

бракує грошей бажання теж не було

залишився б хоч один єврейчик якийсь Абрашка

але нікого немає хоч дивись крізь чарівне скло

кажуть що є нічні примари діббуки

моляться плачуть згадують Єрусалим

але це лише маячня з точки зору науки

нехай це старі розповідають дітям малим

що жили тут сала не їли а зараз й сліду немає

мабуть звідки з’явилися туди й пішли

а як їх господь помститься цього ніхто не знає

пожежа чи землетрус та ж невідомо коли

♦ ♦ ♦

нас виполювали на городі як висапують будяки

не лізь з коренями в нашу землю аід

в державі залізної маски і стальної руки

живуть вольові чоловіки і звірі хижих порід

травоїдні тут не живуть колись ми були травою

ми жовтіли квітами зірками шість кутів

наші діти як кульбаби з пухнастою головою

наше насіння розносить вітер наші мови обривки слів

їх би складати як мозаїку в церкві або в грі

але вони шелестять як годиться як трава на вітру

наші душі хлюпочуться в хмарах як на вечірній зорі

хлюпочеться риба а рибалка спостерігає гру

травоїдні тут не водяться царюють закони м’ясні

на обличчях залізні маски країна в залізних руках

звідки їм знати, що ми проростаємо навесні

розквітають жовті зірки на сукнях і піджаках

скільки нас не висапуй цвітіння випереджай

ми трава польова безсмертне коріння трави

і якщо хтось вийде наш збирати врожай

це будуть пророки янголи а не ви

♦ ♦ ♦

пам’ятаю радянську поштову марку

одну з перших

вона зображує сіяча

безсумнівно до всякої колективізації

він несе насіння в козубі та розкидає його

широким помахом руки

ненавиджу слово вигнання

Бог не тиран Він сівач

Він несе народ в шапці і розкидає його

по поверхні землі

пласкої як поле

якою вона була до Колумба і Галілея

коли вона була центром всесвіту

а небо було твердю як написано

перешкодою між внутрішніми водами

з яких з’явилася суша

й зовнішніми, з яких нічого не стало

крім абсолютної порожнечі

що вбирає в себе

останні залишки тепла

розсіяння розсіяння розсіяння

діаспора діаспора діаспора

галут галут галут

♦ ♦ ♦

Ребе Нахман запитав Абрама: відверто мені говори,

розвозячи молоко, ти дивишся догори?

–  Ну, частіше під ноги, на бруківку, опалки, сміття,

але і на небо, дивився десять разів за життя…

–  І що ти бачив на небі? – ребе питає його.

–  А що там побачиш! Сонце і різні хмари, ото й всього.

–  А чи бачив сили небесні? – відповідай мені!

–  Вибачте, ребе, відверто кажучи, ні.

Ребе Нахман запитав Абрама: – Що на вулиці бачив ти?

–  Я бачив лавки, вивіски, багато всілякої суєти,

бачив воза, бачив коняку, бачив вола,

весь чорний, тільки на лобі мітка біла була.

Бачив бороданів і дам, що зиркали з-під перук,

везучи дітей на візках, не випускаючи з рук.

І звичайно, бачив бідони, в які розливав

молоко, сметану, вершки, гроші брав і решту давав.

–  А чи бачив ти очі перехожих, бачив в їх глибині,

щось крім злоби і турботи про завтрашні дні?

Наприклад, любов та відданість, щедрість, Господній страх,

бачив душі, що вже побували у вищих світах?

Бачив Еліяху, чи як там? – Іллю-пророка,

або ангела, що злітає як з даху ота сорока?

–  Коли б я міг бачити так далеко, то від тебе не скрив,

я був би ребе Нахманом, а ти б молоко розвозив,

я б тобі задавав питання, а ти б відповідав мені,

наприклад, чи ти бачив на небі Боже світло?

чи відвідував Боже житло?

Ребе Нахман відповідає: відверто кажучи, ні.

Річниця

крізь гущавину часів ломиться звір чути рев і гнів

знову роззявляє пащу цей похоронний спів

світова скорбота, вельтшмерц, світове зло

крізь гущавину часів ломиться звір і горить на чолі число

і Народ йде до рову безконечною низкою люди йдуть

і повторюючи їх шлях хмари по небу пливуть

похоронний рев поминальний плач біля брам небуття

рев кривава паща землі й кати це зуби, що рвуть життя

це хижий розум епохи насильством він напоєн

одним народом менше на світі багато племен

кат говорить нас не убуде, якщо не буде їх

вбивати людей не страшно ми зробимо з них чужих