Публій Овідій Назон - Метаморфози

231 Слів не знаходить, однак. А гавкіт — усе голосніший.

232 Першим йому Меланхет у спину вгризся зубами,

233 Потім — Терідамад, на плечі повис Оресітроф.

234 Вибігли дещо пізніше вони, подолали, одначе,

235 Пасма гірські навпростець, і поки там гаяли пана,

236 Інші наспіли й разом його шматувати взялися.

237 Весь він суцільною раною став, тільки стогін ще чути,

238 Наче вже не людський, але й олень так не застогне.

239 Тужним голосом повнить місця, йому добре відомі.

240 Впав на коліна й, неначе прохач, повертає безмовно

241 Голову в різні боки, простягти хоче руки в благанні.

242 Друзі тим часом і криком, і свистом нацьковують зграю

243 Спрагнених крові собак, розглядаючись за Актеоном.

244 «Гей, Актеоне! — навперебій, що є сили, гукають

245 (Той на їх поклик щораз озирається). — Гей, Актеоне!»

246 Кличуть його: засидівсь, мовляв, а тут он яка здобич!

247 Він, проте, — поруч, а як би хотів бути й справді відсутній!

248 Бути б хотів глядачем, та коли б тих укусів не чути!

249 Пси ж — його вірні пси! — йому в тіло зуби встромивши,

250 Рвуть свого пана, бо де ж було знати їм, що то за олень!

251 Так і сконав од укусів, і тільки тоді наситила,

252 Кажуть, великий свій гнів мисливиця славна — Діана.

253 Всяко судили про це: для одних видавалась богиня

254 Надто жорстокою; інші — хвалили: суворе дівоцтво

255 Слід саме так берегти, і по-своєму кожен мав слушність.

256 Байдуже тільки Юноні одній, як цей вчинок назвати:

257 Їй він на руку пішов, бо ж дім Агенора, врешті,

258 Горя зазнав. І ось від суперниці Тірської гнів свій

259 Вже на весь рід переносить вона. Та тут до старої

260 Злоби й нова додалась: завагітніла від Громовержця

261 Діва Семела — Юнона тоді язику дає волю.

262 «Лайка, проте, не поможе мені,— схаменулась, — на неї

263 Мушу я впасти, на неї саму, — якщо величаве

264 Ймення Юнони не марно ношу, — й погубить, якщо маю

265 Право на скіпетр ось цей осяйний, якщо я — володарка

266 Й для Громовержця — дружина й сестра (що сестра — то вже певно).

267 Кривдниці я відомщу — своїм блудом не буде втішатись!

268 Тільки подумать! — Блудниця, а носить у лоні своєму

269 Плід од Юпітера! Тільки від нього матір'ю стати

270 Прагне, чого ледве я домоглась. У красу свою вірить!

271 Вір собі, вір! Або я не Сатурна дочка, або скоро

272 Сам твій коханець тебе зажене в попідземнії води!»

273 Тут вона з місця встає і, вповившись у хмару жовтаву,

274 Мчить до Семели. І поки не вийшла ще з хмари тієї,

275 Робить із себе бабусю стару: побіліли їй скроні,

276 Зморшки обличчям лягли, пригорбилась, крок став непевним,

277 Голос — старечим, хрипким. Ось так вона за епідаврську

278 Няньку себе видає, що колись годувала й Семелу.

279 Мова зайшла то про се, то про те. Про Юпітера також

280 Наче знічев'я згадала стара, ще й зітхнула: «Коли б то,—

281 Каже, — це в дійсності він, а то всяке бува: не один же

282 Богом назвавшись, отак прослизне собі в спальню дівочу.

283 Мало сказати: «Я — батько богів», якщо є ним насправді,—

284 Доказ любові хай дасть: яким його звикла приймати

285 Владна Юнона, таким, величавим, нехай і до тебе

286 Горнеться; знак же верховної влади при ньому хай буде».

287 Так вона Кадма дочку, якій горе й не сниться, повчає

288 Словом лукавим, а та вже в Юпітера просить дарунку.

289 Він їй на те: «Вибирай! Не відмовлю, будь певна, ні в чому:

290 Щоб марнослівним не видавсь тобі,— присягаюся Стіксом,

291 Він для богів усіх — бог, він острашку й на них наганяє».

292 Лихом своїм і могутністю горда, і згубним для себе

293 Послухом бога-коханця: «Яким тебе брати в обійми

294 Звикла Сатурна дочка, коли двох вас Венера єднає,

295 Будь і зі мною таким». Їй хотів він уста затулити,

296 Та запізнивсь: у повітря вже злинуло слово квапливе.

297 І застогнав Громовержець: як їй не змінити бажання,

298 Так і йому не вернути присяги. В глибокій скорботі

299 З неба спускається він; за обличчям його потяглися

300 Хмари густі, він завихрює їх, виповняє громами,

301 Стріли меткі додає — невідхильні свої блискавиці.

302 Втім, свою силу він прагне послабити, як тільки може:

303 Взяв у правицю вогонь не такий, як тоді, коли в прірву

304 Скинув Тіфея сторукого — зброя ця надто могутня.

305 Різні блискавки є: одним, котрі легші, кіклопи

306 Менше вогню додали, не такі вони хижі, стрімливі —

307 Другою зброєю звуть їх боги; саме з ними Юпітер

308 Входить в Агенора дім. Небесного полум'я смертне

309 Тіло знести не могло, спопеліло від шлюбних дарунків.

310 Ще недозріле дитя, з материнського лона добуте,

311 Вшите було (якщо вірити слову) в стегно свого батька.

312 Й там добуває свій строк, що його провести мало в лоні.

313 Ще коли був немовлям, його потайки Іно ростила —

314 Тітка, Семели сестра. Опісля