Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

«Мистецтво кохання» — уславлений твір поета «золотого віку» римської поезії Публія Овідія Назона (43 до н. е. — 18 н. е.). В поемі автор виклав, що значить — по-мистецькому кохати. Публікація твору спричинила катастрофу в житті Овідія. За наказом імператора Августа  він був вимушений залишити Рим у 8 році н. е. і вирушив у довічне вигнання на західне узбережжя Чорного моря.

Публій Овідій Назон
«Мистецтво кохання»
Книга перша
1 Хто з-поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання, 2     Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем. 3 Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво? 4     Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур? 5 Автомедонт по-мистецькому вмів колісницею править, 6     Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно. 7 Я — за наставника з волі Венери в хлопчини Амура, 8     Я на любовних стежках — Тіфій і Автомедонт. 9 Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться, 10     Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить. 11 Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри — 12     М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий. 13 Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, — 14     Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів. 15 Ту, що її потім Гектор відчув, — непоборну долоню 16     Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв. 17 Учень Хірона — Пелід, мій — Амур, як свавільні обидва, 18     Так і богині сини — парость Еака й Амур. 19 Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові? 20     Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь? 21 Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди 22     Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем. 23 Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає: 24     Більшої рани завдасть — краще помщуся йому. 25 Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння, 26     Не запозичив його з лету небесних птахів, 27 Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині, 28     Кліо і вісім її розумом славних сестриць — 29 Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем 30     Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй! 31 Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознако, тримайтесь! 32     Одаль — хто білість ноги довгим одінням окрив! 33 Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи — 34     Квіти, що потай рвемо, — не про злочинну жагу. 35 Спершу, коли вже ти став, новобранець, під прапор Венери, 36     Пильно розглянься довкіл, що захопило б тебе. 37 Друга турбота твоя — щоб обранка й тебе покохала, 38     Третя — аби ця любов не на хвилину була. 39 Ось про що йдеться тут, ось де суперництва нашого поле — 40     Вправно по ньому скеруй колеса біг до мети. 41 Поки ще можеш ти взяти розгін, попустивши повіддя, 42     Вибери саме таку, що до вподоби тобі. 43 З неба, однак, не впаде вона — добре шукай, котрій скажеш: 44     "Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!" 45 Таж і мисливець на лань не будь-де розставляє тенета — 46     Знає, в якому з ярів підстерегти кабана, 47 Знає кущі птахолов, а рибалка досвідчений — місце, 48     Де, лиш закине гачок, риба одразу клює. 49 Так от і ти, що шукаєш когось для тривкого кохання, 50     Спершу завваж ті місця, де найгустіше дівчат. 51 Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила, 52     Ніг на дорогах курних не доведеться збивать. 53 Хоч Андромеду Персей від засмаглих привіз собі індів, 54     Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону: 55 Стільки й таких тобі Рим дасть дівчат, що з подивом скажеш: 56     "Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!" 57 Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон — у Метімні, 58     Риб — у морській глибині, птаства — між листям дерев, 59 На небосхилі — зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі, — 60     Як не сказати, що тут — мати Енея живе? 61 Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, — 62     Щонаймиліше дівча тут же побачиш в юрбі. 63 Інших, що вже на порі, полюбляєш — і ними рясніє; 64     Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того. 65 Може, до старших охочіший ти (у них досвіду більше) — 66     Що ж, і з таких не одну — сотні зустрінеш у нас. 67 Лиш завітай під Помпеєву тінь у ті дні, як одчує 68     Дотики сонця палкі в небі Геракловий Лев, 69 Чи під склепіння, де мати, примноживши синову щедрість, 70     Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац. 71 Портика не омини, що звела його Лівія, давши 72     Й назву йому; він цвіте барвами давніх митців: