Публій Овідій Назон - Метаморфози

647 З лихом Авсонії — так віщування велить недвозначне.

648 Греки на це подивились по-різному: дехто був певний..

649 Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:

650 Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.

651 Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,

652 Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.

653 Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,

654 Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе

655 В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав,

656 Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.

657 Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:

658 «Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.

659 Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в'ється?

660 Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї

661 Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають

662 Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд».

663 Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом —

664 Сон, а за сном навздогін — благодатний світанок надлинув.

665 Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,

666 Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі

667 В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши

668 Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.

669 Ледве промовили те, — величезною ставши змією,

670 Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;

671 І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,

672 Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.

673 Сам посередині храму свого він по груди, високий,

674 Звівся й окинув усіх миготливим од полум'я зором.

675 Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся

676 Білою стрічкою мав перев'язане, бога впізнавши,—

677 «Ось він, Цілитель! — гукнув. — Привітайте словами й душею

678 Бога, що вам об'явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,

679 Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!»

680 Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву

681 Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею

682 Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.

683 Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення!—

684 Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.

685 Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз

686 На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався

687 З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.

688 Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,

689 В'ється високими колами через середину міста

690 Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.

691 Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою

692 Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,—

693 І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись

694 Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.

695 Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,

696 Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.

697 З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:

698 Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,

699 В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське

700 Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим

701 Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію[56], славну

702 Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій[57],

703 Згодом — Япігія[58]. Зліва од весел розтанули в морі

704 Скелі Амфрізькі, а справа — обривисті кручі Келенські.

705 Вже за кормою — Рометій, Кавлон[59], вже Нарікія[60] зникла[61].

706 Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора[62],

707 І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;

708 Далі — Левкосія[63], острів, і Пест, на троянди багатий,

709 І мальовничі Капреї були, в передгір'я Мінерви,

710 І виноградними лозами славні нагір'я суррентські[64],

711 Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;

712 Потім — Літери[65], де гарячі джерела й дерева, багаті

713 На запахущу смолу, і Вольтурн[66], що пісок загрібає,

714 І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно-білих;

715 І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець

716 Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант[67] болотистий,

717 Врешті,— Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.

718 Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,—

719 Вища-бо хвиля пішла, — по дошках корабельних ковзнувши,

720 Дугоподібно звивається бог і за мить проникає

721 В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.

722 Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький

723 Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.

724 От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо

725 Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,

726 Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр[68] і в священну

727 Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.

728 Люд, — і мужчини, й жінки, — щоб зустріти прибулого бога,

729 Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,

730 Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.

731 Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,

732 Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться

733 Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі.

734 Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров'ю залізо.

735 Ось і до Рима, що знявся над світом, судно