Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

class="p1">Кат куталася в коричневий оксамитовий плащ. Каптур, оторочений широкою смугою м’якого темного соболевого хутра, красиво облямовував її світле серцеподібне личко. Кілька пасом медового волосся виглядало з-під каптура, їхнє багате темно-золотаве сяйво чудесно підкреслювалося вишуканим темним хутром. Патрик подумки лаявся. Доведеться поступитися її вимогам! Річ була не лише в прізвищі його сина. Він кохав це вперте дівчисько, а якщо він дозволить Кат знову втекти від нього, ніколи вже її не поверне.

— Я голодна, Ґленкірку, — повідомила вона, увірвавшись у його думки.

— Кохана, на околиці міста є чудова таверна. Я думав туди заїхати.

Він хвацько спрямував сани у двір «Короля Шотландії» і, зіскочивши, віддав віжки юнакові. Кат відкинула із себе хутра, дозволяючи Патрикові підняти її. Через сніг він заніс її аж у готель і лише там поставив на ноги.

— Окрему кімнату, сер? — запитав господар.

— Ні, друже, нас удовольнить і загальна кімната, якщо там не надто тісно.

Вони сіли за столик біля вікна, поряд із великим каміном. Патрик узяв її плащ. Під ним виявилась оманливо скромна вільна сукня з коричневого оксамиту з кремовими мереживними коміром та манжетами. Важкий золотий ланцюжок, оздоблений топазами, трішки розбавляв загальну стриманість сукні. Волосся в Кат було розпущене.

Господар підніс їм по келиху гарячого пряного вина, не чекаючи їхнього замовлення.

— Ми хочемо поїсти, — сказав граф. — Принесіть нам найкраще, що у вас є.

Вони випили два келихи вина, доки не з’явився, хитаючись під вагою таці, офіціант. На перше була об’ємна чаша дрібних і великих креветок та устриць, зварених у вишуканому трав’яному соусі. До того малися свіжий хліб із маслом, блюдо артишоків в оцті й рослинній олії та салат із капусти. Потім з’явилися смажена качка, хрустка, коричнева, з кисло-солодким лимонним соусом, три напівсирі яловичі ребра, тонкі рожеві скибочки ягнятини в неглибокій тарілці з червоним вином і розмарином, ціла запечена форель і маленькі листовані пиріжки, начинені фаршем з оленини, кролятини й фруктів. На третє була велика миска тушкованих груш і яблук у збитих вершках, оздоблених кольоровим цукром. А на додачу — желе, зацукровані горіхи й великий шмат сиру. І, нарешті, останніми з’явилися вафлі та маленькі скляночки цілющого напою з вина з прянощами. Кат, яка ніколи не соромилася за столом, їла з особливим смаком, і це тішило графа. Нарешті вона сказала:

— Я хочу спати, Ґленкірку! Відвези мене додому.

Він сплатив за рахунком і похвалив господаря за чудові їжу та обслуговування. Залишивши кожному щедрі чайові, посадив Кат назад у сани й поїхав додому. Коли він віддав сани Бенджамінові Кіра й повернувся, Саллі повідомила йому, що її господиня пішла до своєї кімнати. Він піднявся сходами й постукав. Вона запросила його увійти. Кат змінила коричневу оксамитову сукню на світло-блакитний шовковий домашній халат. Вона лежала на ліжку.

— Я почуваюся дуже гладкою й товстою, — сказала вона йому. — І хочу проспати цілий день. — Вона простягла до нього руку, прихиляючи його до ліжка. — Спасибі тобі, Патрику. Мені так сподобалася наша прогулянка!

— І мені так само, люба, — відповів він і, нахилившись, ніжно поцілував її.

Вона взяла його руку й поклала її на свій величезний живіт. На його обличчі майнули подив і захоплення, коли він відчув, як штовхається дитинка в животі коханої. Вона засміялася.

— Так, голубе! Мій Джеммі — сильний, здоровий хлопець!

Вона сказала «мій», а не «наш». Це зачепило Патрика, але він намагався приховати це й натомість мовив спокійно:

— Наш Джеммі, Кат. Він і мій син також.

— Ні, мілорде Ґленкірку. Я вчора говорила вам. Це дитя — мій син. І ваш байстрюк.

Патрик устав.

— Не заважатиму тобі спати, — тихо сказав він і вийшов із кімнати.

Він був близький до того, щоб поступитися, — Кат розуміла це й вдавалася до всіх хитрощів, аби ослабити його. Вона знала, що теж потрібна йому, і не лише через дитину. Кат була не проти того, що він жадав її тіла, адже вона теж жадала його. Але доки він не поверне їй її законне майно й не зрозуміє своїх помилок, вона не зможе жити з ним. Вона заснула, розмірковуючи про те, скільки йому ще знадобиться часу, щоб визнати свою поразку.

Доки вона спала, Патрик дізнавався про дещо дуже цікаве від свого дядька. Абат провів ранок у бібліотеці, чекаючи на повернення своїх небоги та небожа. Він був цілком задоволений собою. Йому здавалося, що його бесіди з Катріоною починали давати свої плоди. Коли Патрик увійшов до бібліотеки, він запитав:

— Ну, небоже! Коли я маю провести весілля?

— Треба почекати, дядьку. Вона ще не готова прийняти мене.

— Боже-світе! Що вона хоче? Ти розумієш її? Бо я навряд чи щось тямлю.

Патрик розсміявся.

— Здається, я починаю чудово її розуміти. Вона не хоче почуватись якимось майном.

— Нісенітниця! — обурився абат. — Відома річ, жінки — це майно. Навіть єретики-протестанти згодні з цим.

— А проте, — говорив далі Патрик, — вона хоче почуватися рівною мені й каже, що ані А-Куїл, ані інвестиції, які залишила їй бабуся, не мали входити до її посагу. Вона хоче, щоб я їх офіційно повернув їй. Каже, що не вийде за мене заміж, поки не одержить їх.

Абат хвилинку подумав, потім заговорив:

— Мем уважала, що жінкам потрібно хоч трохи чогось свого, і вона слідкувала за тим, щоб усі її онучки та правнучки, які народилися за її життя, одержали хоча б невеличку нерухомість і якісь фінансові інвестиції. Божевільна думка! Жоден суддя не підтримає таку дурницю. Якщо Ґрейгевен додав А-Куїл та інвестиції до посагу Кат, звичайно ж, вони твої.

Слухаючи дядькові міркування, Патрик раптом усвідомив несправедливість усього цього. Нараз він зрозумів Катріонин гнів.

— Я обіцяв повернути їй А-Куїл, — сказав він. — А вона коли-небудь робила щось зі своїми інвестиціями, крім того, що одержувала прибутки?

— Ґрейгевен згадував колись щось таке, але я не впевнений, що саме він казав. Варто тобі запитати Кіра.

— От саме це я й збираюся зробити, — відповів Патрик — але, дядьку, якщо ви хочете, щоб мій син народився узаконеним, нічого не кажіть Кат про цю розмову. Я зустрінуся з Бенджаміном Кіра. Якщо вона запитає про мене, коли прокинеться, скажіть, що я вийшов погуляти.

Але коли Кат Хей прокинулася, вона думала не про Патрика. їй дошкуляв біль. Вона щосили намагалася звестися, та щойно їй це вдалося — потік води линувся їй на ноги. Вона закричала. За кілька секунд місіс Керр разом із Саллі увірвалися в кімнату. В одну мить місіс Керр утямила, що відбувається. Вона заспокійливо