Марісса Вольф - Син маминої подруги, Марісса Вольф

14.1

Марія

 

«Як же хочеться пити» - перша думка, яка відвідала мою бідну голову з ранку.

Тихенько прибрала з себе руку Миколи, встала з ліжка і накинула легкий халатик. Підійшла до вікна і задивилася красу, що відкрилася моєму погляду - сонце відбивалося від скляних боків багатоповерхівок, гріло золотаві бані соборів і грало в хованки з маленькими хвилями, що порушували водну гладь річки. Настрій відразу ж підстрибнув на кілька градусів вище.

Я пішла на кухню і, ковтаючи воду, подумала про те, що ймовірно я зараз найщасливіша людина на планеті. Так, що там на планеті - у всьому Всесвіті!

З такими думками, супроводжуючими запахом ароматної кави, повернулася в спальню.

- Соня, вставай! На роботу треба, - легенько провела рукою по легкій щетині Миколи.

- Маш, ми з тобою сьогодні вихідні. Я нас відпустив. Давай ще трохи поспимо, - сонно пробурчав хлопець.

- На честь чого вихідний? - вирішила поцікавитися я, поки він остаточно не заснув.

- Справи є. Об одинадцятій підйом. А зараз відбій, - перекинувся на інший бік.

Цікаво, що у нас за справи сьогодні? І чому я дізнаюся про це тільки зараз?

Ну, напевно, тому що ввечері мені точно було не до різних новин. Згадала, як я вчора лягала спати і подумала, що я все-таки дура. Він же до мене ночувати прийшов, вранці зі мною прокидається. Може і, правда, справи?

Спати вже не хотілося, тому я влаштувалася з ногами на дивані у вітальні, накрилася пледом, поставила поруч чашечку кави з парою шматочків улюбленого шоколаду і включила своє цифрове чудо, дбайливо звільнене вчора Миколою від рабства Нетфлікса. Підключилася по віддаленому доступу до робочого комп'ютера і насамперед заглянула в пошту. Так і є - листів нападало чимало. У нас ніч - у зарубіжних партнерів день в самому розпалі. Близько двох годин розгрібала завали, погоджувала макети, писала рекламні тексти. Паралельно насолоджувалася ковточками гіркуватого напою з сумішшю солодкого молочного шоколаду. У навушниках звучав улюблений плейлист. Життя вдалось.

Фух, нарешті закінчила. Що ж, тепер можна і сніданок приготувати.

На запах омлету з овочами і сиром на кухню прийшов Микола. Трохи скуйовджене волосся, заспані очі і легка посмішка - який же він зараз домашній! Не те що в офісі - зібраний і витриманий начальник і сексуальний керівник, на якого пускала слину вся жіноча частина компанії.

- Ну, і що за справи у нас? - запитала з легким прищуром.

- Секрет, - сказав хлопець і відправив в рот маленький шматочок омлету. Прожував і продовжив, - ммм, Машка, одружуся, - очима вказав на тарілку з їжею.

- На весілля запросиш? - пожартувала я.

- Ага, якщо тільки в якості нареченої, - сказав Микола, доїдаючи останній шматок.

Встав, зібрав посуд і пішов його мити. «Ну, не хлопець, а просто мрія», - подумала я.

Моя мрія в цей час старанно полоскала чашки, спокушаючи підтягнутою попкою в боксерах. Раз у нас ще є час до одинадцяти, то можна зайнятися вельми корисними справами.

Я підійшла до Миколи ззаду, повністю притулилася до його спини, обняла і пальчиком провела по його кубиках преса. Піднявшись на носочки, ніжно облизала його шию. Він аж завмер від несподіванки. Чашка в руці, вода ллється, а я продовжую його заводити - пальці повільно спускаються нижче.

Секунда, і Микола вже повернувся до мене, підхопив за попу і посадив на стіл. Розвів мої ноги, вклинився посередині і вп'явся в мої губи жарким пристрасним поцілунком. Ми накинулися один на одного як голодуючі як мінімум місяць: мій топ полетів в невідомому напрямку, шорти - за ним. Микола теж швидко залишився без нічого. Повітря навколо нас враз стало розжареним.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Ми завмерли. Чути було тільки наше важке дихання.

- Та ну його, зараз підуть, - уривчасто сказала я і подивилася на Миколу. Ми дихали так, ніби нам не вистачало кисню - груди важко здіймалися, до того ж було божевільно жарко.

Дзвінок продовжував лунати.

- По ходу, не підуть, - сказав Микола і нагнувся за своїми речами, вірніше однією річчю. - Я відчиню.

Я квапливо підхопила свою піжаму і миттю кинулася в спальню, по дорозі схопивши в ванній рушник, кинула його Миколі.

Хлопець намотав його на стегна прямо поверх боксерів. Але приховати його збуджений стан було дуже і дуже складно. Підійшов до дверей, під гучні трелі дзвінка.

Клацання замка і одне слово в два голоси:

- Ти ???

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно