Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Світло ранкового сонця проникало крізь штори квартири Влада, ковзаючи по дерев’яній підлозі й торкаючись білої сорочки, що спадала з плеча Насті. Вона стояла біля вікна, тримаючи в руках телефон, її обличчя сяяло впевненістю й тихою зухвалістю.
— Один кадр… для пам’яті? — пробурмотіла вона, вмикаючи фронтальну камеру.
Перше фото:
Настя в сорочці Влада — довгі ноги, розтріпане волосся, легка усмішка. Атмосфера — "ранок після", але витончено.
Друге фото:
Сорочка трохи приспущена з плеча, відкрита талія, погляд у камеру — сміливий. Груди прикриті рукою, але це лише підігрівало фантазію.
Підпис?
"Ранок з моїм левом 🦁☕️ #NotSoInnocent #MyRules"
Влад увійшов у кімнату з телефоном біля вуха, зупинився — і застиг.
— Ти що… тільки що виклала це в Instagram?
— Ага. У закриту історію. Тільки для обраних. — Вона підморгнула.
— Який обраний список? — запитав він, примружено дивлячись.
— Ти там. І… твій заступник. Нехай трохи хвилюється.
Влад підійшов ближче, забрав телефон з її рук і тихо сказав:
— Ти граєш із вогнем.
— Я просто люблю, коли вогонь під контролем. Особливо коли він мій.
Її губи торкнулися його щоки, а потім — шиї.
Він засміявся:
— Добре. Але з такими постами будь готова, що за годину весь офіс говоритиме тільки про тебе.
— Ідеально. Хай бачать, що я не просто стажерка. А жінка, яка вміє дивувати.
Настя взяла телефон назад, глянула ще раз на фото й зітхнула.
— І хай хтось спробує сказати, що я не підходжу для цього кейсу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда», після закриття браузера.
