Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

Але хлопець раптом відхилився від неї та оперся об стовбур поруч, важко дихаючи.

-Вибач - прохрипів він - Я не хотів зробити тобі боляче.

Лінда хотіла відповісти, що біль давно минув і насправді їй хочеться продовження. Але раптом згадала розповіді сестри, і їй зробилося ніяково.

Дівчині здалося, що Кет стежить за нею звідкілясь із сусідньої ялини. Й зараз вона була би шокована тим, що побачила, та неодмінно схопилась би за свої нюхальні солі. Справжні леді не дозволяють цілувати себе десь потайки в ялинах, і не мліють в обіймах тих, із ким не одружені.

Та й взагалі в нічиїх.

-Коли я наступного разу так зроблю, вдар мене - сказав Гаррі вже нормальним голосом - Ти ж можеш. Я трохи…не в собі.

Кет би одобрила ці його слова. Але тільки їх, а не все інше.

І тут Лінда згадала.

Вона не хотіла зачіпати цю тему й воліла ніколи не говорити про це. Але мусила.

-Скажи мені - вона кілька разів уявляла собі цю розмову, але ніколи не могла зайти далі цього запитання - Це правда, що ти збираєшся поїхати в Америку назавжди?

Вона не могла зайти далі, бо боялась відповіді й того, що буде після неї.

Лінда відірвалась від стовбура, підійшла й зазирнула йому в очі.

В них застиг жах. І шок. Гаррі справді був наляканий.

-Е… - він відвів очі - Та…

Лінді хотілося кричати. Вона до останнього вірила, що це вигадана Дженні брехня. І не хотіла чути правду, вона воліла забрати слова назад, і вже відкрила рота, що попросити не продовжувати…

-Так - відповів Гаррі. І сміливо зазирнув їй в очі.

Тепер в його погляді вже не було страху. Тільки рішучість і ще щось, схоже на благання.

-Так, це правда - сказав він мʼяко - Але…звідки ти дізналась?

Лінда чекала заперечень. Виправдань. Брехні. Чого завгодно, але тільки не цього.

Вона не відразу знайшла, що сказати.

-Від Кет - відповіла, чуючи себе ніби звідкілясь зі сторони - А їй сказала Дженні. Навіть вона про це знає!

-Чорт - вилаявся Гаррі - Але…послухай…

Він узяв дівчину за руку й потягнув на себе, але вона не далась. Добре, що він не докладав силу, а просто легенько тягнув.

-Що ще ти приховав від мене? - запитала дівчина, відчуваючи, як сльози підступають до очей.

Ні, вона не буде плакати. Кет би цього теж не схвалила. Справжні леді ніколи не показують іншим свої сльози.

-Нічого - промовив хлопець, знову мʼяко й навіть лагідно, хоча його голос починав тремтіти - Тільки це. Але я не наважувався тобі раніше сказати.

-Чому? Хотів розважитися зі мною, а потім потайки втекти?

-Що? - обличчя Гаррі витяглося - Ні! Як ти…як ти взагалі могла подумати…

-А що я мала думати? - Лінда вирвала руку - Ти давно вже плануєш це й за увесь час, доки ми…з тобою, не казав нічого, жодного слова про Америку…

-Так, не казав…Але я думав, ти кинеш мене й не захочеш…

-Не захочу що?

-Ну…поїхати зі мною…

Лінда не уявляла собі саме такої відповіді. Вона не думала про це, бо сподівалась, що то чутки, брехня, й зрештою Гаррі одружиться з нею та стане баронетом, нехай і не хоче цього.

-Чому саме Америка? - запитала вона, подумки уявляючи собі подорож і все, що буде далі.

-Бо там мене ніхто не знає - Гаррі продовжував говорити мʼяко, але його голос тремтів усе сильніше - Нікому не відомо й усім байдуже, звідки я родом, ким були мої батьки та де я жив. Має значення лише те, що я знаю і вмію. Там я можу стати журналістом.

-Але ж ти вже працюєш.

-Ні, це не те… - Гаррі почервонів і замовк.

Чому він увесь складається з таємниць? І чому ці секрети є такими тільки для неї? Лінда знову починала лютувати.

-Ну, гаразд, тут я теж збрехав - хлопець опустив голову. Вся його впевненість випарувалась, зараз він був схожий на слугу, що завинив перед господарем - Насправді ми не пишемо статей і їх не видають. Ми просто…ходимо з іншими журналістами й записуємо все, що відбувається навколо. А вони потім використовують це, щоб написати матеріал.

Лінда не розуміла.

-Ну…ми не журналісти…це не то, чого ми хотіли…Редактор сказав, що не може видавати статті під нашими іменами й платити нам, як справжнім журналістам, бо ми прийшли з низів і не маємо нічого за душею…

Лінда була вражена. Невже він говорив правду, і вона досі не знає нічого про те, як живуть звичайні люди з нетрів, а не аристократи?

-Йому сподобались ті статті, що Алекс надіслав, сподобалось, як ми пишемо…отож він і дав нам доручення рядових працівників, просто пішаків, якщо хочеш…Це не те, до чого ми прагнемо. Тут ми ніколи не отримаємо бажаного.

Лють минула, поступившись місцем іншому. Тепер Лінда розуміла свого хлопця, але не могла збагнути, чому він не звернувся до неї, адже розвʼязання цієї проблеми знаходилось у нього під носом.

-Мій батько! - вигукнула дівчина - Якби я з ним поговорила й попросила, він може замовив би за тебе слово, як за майбутнього зятя.

Гарріне обличчя закамʼяніло.

-Ні - він похитав головою - Я ніколи не проситиму ані твого батька, ані тебе чи когось іншого допомагати мені. Я хочу досягти всього сам.

Лінда мала б розсердитись, але відчула захоплення. Гаррі лишався вірним собі, навіть тепер, коли життя, якого він хотів, не приймало його.

-Ми вже давно відкладаємо гроші - продовжив Гаррі - І ще в січні відправили наші роботи до Америки, до цього містера Піллза, який очолює місцеву газету. Поки відповіді не отримали, але це неважливо. Навіть якщо він не захоче нас узяти на роботу, ми поїдемо відразу після того, як Алекс відсвяткує весілля.

Він намагався говорити твердо, але його голос і надалі тремтів.

-Ми спочатку хотіли поїхати вже в квітні, та він надумав одружитися, тож почекаємо до середини травня…скоро будемо брати квитки на корабель…

Лінда розуміла все. Але головне питання лишалося без відповіді.

-Отже - почала вона - увесь цей час ти зустрічався зі мною і знав, що це тимчасово? До того дня, коли ви поїдете в Америку?