Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

7

Лінда сиділа в осередку неприємних запахів та не надто зразкової чистоти. Але добре було те, що ніхто не звертав на неї уваги. Гаррі призначив зустрітися тут, бо в цьому, далекому від кварталу багатіїв місця, ніхто її не знав. Він писав, що колись вони з Алексом працювали тут, і тоді добре вивчили ці місця, але з тих днів минуло кілька років.

Лінда не сказала Кет, куди пішла. З того дня, як вони повернулися до Лондона разом, сестра не спускала з неї очей. Вона не подавала виду, ніби справді стежить, але Лінда знала, що покоївка Міллі, з якою несподівано дуже близько подружилася Ненсі, насправді зʼявилася не просто так.

Лінда любила сестру. Але та могла би й послабити свою опіку. Завжди, коли Кет була поруч, Лінда почувалася маленькою, недосвідченою та не дуже розумною дитиною і видавалася самій собі нездатною ні на що. В тому числі й на самостійне життя, та, тим більше, дорослі рішення.

Зараз Кет жила вдома й перевертала все догори дригом. Батько так радів її приїзду, що приділяв їй забагато уваги. Але сестра ніколи не спускала з Лінди очей. Не було сумнівів, що вона пішла би за нею й сюди. Або послала свою Міллі.

Лінда роззирнулась, чи немає ніде сестриної покоївки. Навіть несподівана поява Ненсі, яку вона не кликала, була би підозрілою.

Двері відчинились, і Гаррі увійшов.

У трактирі були ще люди, проте всі займались своїми справами. Ніхто не звертав на нього уваги. Але Лінда, побачивши його, відразу забула, для чого прийшла і що хотіла сказати.

Кет ніколи його не бачила. Якби тільки це сталося, вона неодмінно зрозуміла би все й перестала сердито морщитись, коли Лінда згадувала про нього. Він став би чудовим баронетом, набагато кращим за Рональда.

Дівчина захопилась думками про те, що Гаррі неодмінно сподобався Кет, і збагнула, що їй не надто приємно уявляти симпатію до нього ще від когось. Особливо від сестри. Достатньо вже того, що, якби він не пішов, покоївки переслідували б його й досі, особливо за її відсутності.

Лінда здригнулась, уявивши собі це. Що б Гаррі робив, якби зіткнувся з такою активною та наполегливою жіночою увагою, а її б не було поруч?

-Вітаю вас, мадам - сказав хлопець французькою. Він підійшов і сів за стіл, за яким сиділа дівчина.

Він продовжував сонцесяйно усміхатися. Лінда відмітила, що він замінив своє старе, потерте пальто, на інше, новіше й свіжіше. І пахло від нього вже не кіньми й землею, а чорнилами та папером.

-Вітаю - відповіла дівчина й собі французькою. Ця мова з раннього дитинства давалась їй напрочуд легко - Ти…дуже гарно виглядаєш.

Вона була рада, що прийшла сюди без Ненсі чи інших покоївок. Вони неодмінно роззявляли б зараз роти й пускали слину на Гаррі.

-Ти завжди прекрасна - відповів хлопець, переходячи на англійську. Він говорив це й швидко червонів. Лінда бачила, що його руки були на повільному шляху до її рук, але він не наважувався торкнутися її.

Хоча до цього його руки бували в різних місцях її тіла. Лінда зашарілась, згадуючи про це. Почувши про її роман, Кет зайнялася її «освітою» та почала часто й багато розповідати про те, що можуть чоловіки робити з жінками. Вона ділилася цим без особливої радості й говорила, що в тому немає нічого приємного.

-Це робиться тільки для того, щоб народжувати дітей - говорила Кет - Хоча чоловіки часто вимагають цього від нас і просто так, бо їм хочеться. А багато з них - вона зиркнула на сестру - хочуть цього й до весілля.

З її розповідей Лінда майже нічого не зрозуміла про «це». І не знала, чи було відомо щось Гаррі, окрім того, що вже було між ними.

-Співчуваю втраті твоєї сестри - сказав Гаррі тихо.

Лінда кивнула. Живучи у Кет, вона дуже хотіла, щоб хлопець був поруч. Тоді відразу б могла запитати те, що її непокоїло…

-Ходімо? - запитав Гаррі - Прогуляємось.

Вони вийшли, й він узяв дівчину під руку.

Вони йшли поруч як пара. Люди, що проходили повз, не звертали на них уваги. Це був віддалений район Лондона, де про таких, як вони, мало хто знав. Звісно, імʼя Лінди нещодавно отримало особливу славу, як байстрючки й доньки невідомо кого.

Але тільки імʼя, а не обличчя.

Їй подобалося йти ось так, поруч із Гаррі, спиратися на нього, підлаштовуватися під його широкі кроки й повільну ходу. Вони могли б стати чудовим подружжям, подумала Лінда, й упіймала себе на тому, що вже почала мріяти про це.

Гаррі розповідав про свою роботу в газеті. Він не казав, як вона називається, просто захоплено ділився, як вони з Алексом писали перші репортажі про події в місті, робили короткі замітки й подавали їх у друк.

Лінда бачила, як горіли його очі, як пашіло обличчя, й сама починала проникатися його захопленням. Розповіді про редакцію, опис життя людей, свій вплив на них - усе це звучало загадково, дивно й привабливо.

Дівчині Гаррі видався раптом якимсь казковим персонажем, тим, хто може все - перемогти страшного звіра, врятувати принцесу, стати королем. Він був би неймовірним баронетом. Набагато кращим за всіх інших. Нехай би їй для цього й довелося б терпіти закохані погляди інших дам, яким він би неодмінно сподобався.

Вони саме прогулювались невеликим і майже безлюдним парком. Лінда ніколи не бувала в цьому місці раніше.

Навколо хаотично, а не в ряд, було висаджено кілька десятків ялин. Вони добре розрослися, й гілки сусідніх дерев зʼєднувались між собою, утворюючи імпровізовані укриття та тунелі.

За думками Лінда незчулася, як опинилася в одному з них. Там Гаррі несподівано обняв її та поцілував. Так міцно й довго, що вона знову забула, про що насправді хотіла з ним поговорити.

Лінда відчувала, як його руки спускались нижче й нижче по її спині, й не могла більше чіплятися за думки, бо вони просто тікали геть. Кет казала, що така увага з боку чоловіків не надто приємна, проте їй потрібно коритися. Але настільки ж вона була не права…

Лінда відчула легкий біль через те, що Гаррі різко притиснув її до стовбура ялини. Але тільки на мить. Він іще ніколи не цілував її аж отак, настільки наполегливо й потужно, і вона хотіла, щоб це тривало далі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍