Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Королівський бал

Небо вже було темне й усіяне зірками, коли Мур прибув до величного, сяючого вогнями замку королеви Лисиці — на Королівський бал. Святкування зібрало безліч мешканців Казкового Звіриного Королівства: тих, хто літає, ходить і плаває; барвистих і однотонних; маленьких і великих; степових, гірських і лісових. Кого тут тільки не було! Звідусіль лунала музика, уривки розмов і сміх. У парадних костюмах та сукнях — звірі танцювали, співали та веселилися, а хтось проводив час біля столів з частуваннями.

Мур уже давно не бував ані в Кіттінгейлі, ані в іншому великому місті цих земель. Тож побачити одразу стільки мешканців королівства в одному місці було для лицаря неймовірно й незвично. Після довгих подорожей на самоті, ночівель у лісах, печерах і під відкритим небом, Мур відвик від натовпу й такої кількості звірів. Усе це барвисте, сповнене світла життя здавалося йому справжнім дивом.

Герольд з’явився тихо й непомітно, чемно схилив голову і промовив:

— Пане лицарю Муре, вітаю вас на Королівському балі! Розпорядник доручив мені зустріти вас і негайно провести до її Величності.

— Вітаю, пане…

— Герольд. Просто герольд. Моє ім’я не має значення на такій урочистій події. Прошу, слідуйте за мною.

— Гаразд, як скажете.

Мур ішов за герольдом, роздивляючись величезну бальну залу. Як зводили це все — і хто? Лицарю було важко навіть уявити, скільки часу могло піти на таке будівництво.

Королева спостерігала за балом із центру зали, а навколо неї стояла варта в латах.

— Ваша Величносте! Пан лицар Мур! — оголосив герольд.

— Вітаю вас, Ваше Величносте, — промовив Мур, схиливши голову в знак поваги.

— Вітаю вас, Муре, — королева з усмішкою подивилась на лицаря. — Так, мені відомо, хто ви, не дивуйтесь. Навіть до нас іноді доходять чутки про лицарів і героїв. Я щиро рада, що ви завітали на наш скромний бал.

— А я радий бути гостем на такому святі. Але як ви дізналися, Ваша Величносте…

— Звертайтесь до мене на ім’я, Муре. Я дозволяю, — королева м’яко перебила його. — Ви вже доволі відомий лицар у королівстві. Побували на Загадковому острові й повернулися з цінними речами для вченого кота на ім’я Абиязнав. Допомогли метелику Жаркові, допомогли бджолам щ викрадачем меду, а головне — вирішили проблему з драконом у долині. Так, мені багато розповіли про ваші подвиги.

— Королево Фоннек, мені дуже приємно, що ви знаєте про мене, але чому стільки уваги одному з лицарів?

— Лише вас не було весь цей час при дворі. І я можу точно сказати — у замку коїться заколот. Я сподіваюся, що можу вам довіряти. Це так? — запитала Фоннек.

— Звісно, Ваша Величносте. Я став лицарем цього королівства й піклуватимусь про його добробут, доки матиму сили. 

— Сталося страшне, Муре. Під час балу невідомі викрали королівський скіпетр і мантію — символи влади. Без них моє правління не визнають мешканці королівства. Я маю вийти в мантії, з короною та скіпетром, щоб урочисто закрити бал.

— Це справді серйозно. Ви припускаєте, що це не просто крадіжка, а навмисна спроба підставити вас?

— Є підстави так вважати, Муре. Мені потрібна ваша допомога. Ви — нове обличчя при дворі. Багато хто захоче поспілкуватися з вами, поділитися плітками. А ще ви можете помітити те, чого не бачить навіть королівська варта.

— Я докладу всіх зусиль, Ваша Величносте.

Мур проходжався поміж гостей, вів бесіди, жартував і сміявся — але водночас пильно прислухався й спостерігав за гостями, охороною та слугами. Це було справжнє розслідування! Мур уважно вивчав кожен куточок замку — і його спостережливість не залишилась без винагороди. Один із гостей підозріло часто розмовляв з головним слугою, був знервований і постійно озирався.

Мур обережно прослідкував за ним. Гість, сам того не помічаючи, провів лицаря довгими й темними коридорами до старої кімнати в далекому крилі замку. Мур причаївся в тіні, спостерігаючи. Гість підійшов до величних дверей, і з глибоких виїмок у стінах вийшли вартові — два грізних вовки, з голови до лап у важких обладунках.

— Заколотники Звіриного Світу! — прошепотів гість. Та Мур, маючи тонкий слух, уловив ці слова. 

Вовки відступили, двері відчинилися і гість зник у темряві за ними. Мур одразу повідомив про всіх і все, що бачив, королівським вартовим, і один із них негайно рушив до королеви. А сам Мур вирішив перевірити, що ховається за тими дверима. Якщо це справді заколот — часу залишалося обмаль. Лицар мав шанс затримати зловмисників до прибуття варти. Мур наблизився до дверей — і з виїмок вийшли два вовки. Вигляд у них був справді грізний.

— Заколотники Звіриного Світу! — чітко промовив Мур.

Двері відчинилися, вовки відійшли у свої схованки, і Мур увійшов до невеликої зали, де зібралося чимало знатних звірів. Спершу всі звернули на нього увагу, але Мур лише спокійно кивав, вдаючи пихатого вельможу, і продовжував слідувати за тим самим гостем.

Знову почались коридори.

“Невже цей замок такий безмежний?” — подумав Мур.

Раптом Мур відчув, що зі стінами коридору щось коїтися — вони ніби розтанули, і навколо залишилася лише темна порожнеча нічного неба, на якому миготіли зірки. Його шерсть стала дибки — Мур відчував небезпеку всім тілом, але не міг збагнути, звідки вона надходить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍