Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Після незліченних пригод, далеких мандрів і величних перемог настав для Мура час повертатися додому. Запорошеними дорогами, крізь ліси й луки, гори та ущелини, поміж зелених пагорбів Мур йшов до Кіттенгейлу. У місто, де він виріс, де пізнав так багато, де народилася його мрія. У місце, де його завжди чекають рідні та близькі — його родина та друзі. 

Було трохи боляче прощатися з друзями-лицарями, але Мур вірив: вони ще неодмінно зустрінуться, він був впевнений у цьому. А спогади про турнір гріли його серце й душу протягом усієї дороги. Вони наповнювали його натхненням. Ще Мур відчував радість від майбутньої зустрічі із родиною.

Коли з-за обрію з’явилися шпилі й вежі, дахи високих будинків Кіттенгейлу, Мур не зміг стримати радості — щирої й дитячої, без жодного сорому. Лицар зупинився на пагорбі, де вилась дорога, й кілька хвилин просто дивився на місто, з яким було пов’язано стільки теплих і щасливих спогадів. Місце радості, любові й турботи. Місце маминих обіймів, батьківської усмішки й сміху сестри.

Очі зрадницьки наповнились сльозами. Мур швидко витер їх лапою. А потім лицар зірвався з місця й побіг вниз дорогою — стрибаючи від радості й вигукуючи щось веселе. Йому було байдуже, що хтось побачить дорослого лицаря в такому захваті. Бо він повертається додому.

Вартові на воротах кивнули на знак шани Муру — і він, усміхаючись, віддячив їм тим самим. Колись він, ще малим, бігав тут поміж вартою з дерев’яним мечем у лапах, а на плечах майорів зшитий мамою синій плащ…

Чисті вулиці Кіттенгейлу зустріли його знайомими ароматами, яскравими барвами, вечірнім шумом і натовпом містян. Увечері Кіттенгейл і не думав спати — місто оживало вдруге. У повітрі лунала музика: хтось співав, хтось танцював, а хтось читав поезію просто на вулиці. Між дорослими метушилися кошенята, граючі у свої вигадані ігри. У кожному закладі вирувало життя.  Його місто цвіло. І як завжди — було осередком радості та спокою. 

На затишній вулиці Мур зупинився біля таких знайомих дверей. Обережно доторкнувся лапою, провів по гладкій дерев’яній поверхні. Навколо будинку шуміла від вітерця зелена жива огорожа. З-за неї, з глибини саду долинали тихі звуки — хтось порпався в землі. Мабуть, це мама. Мур стояв перед хвірткою і ніяк не наважувався відчинити її. Востаннє він був тут, коли приніс до міста рослини — ще юний. А тепер перед будівлею стояв дорослий кіт, лицар. 

Мур почув голоси - мама кликала тата й сестру: настав час вечеряти. Кіт обережно прочинив хвіртку, ніби боявся злякати ту радість, яку так довго беріг у серці. Тихими кроками, як уміють лише коти, Мур увійшов у двір. Мама йшла із саду до будинку, спиною до нього. Як завжди у платті — струнка і чарівна. Саме такою він її завжди пам’ятав. Батько вийшов на ганок їй на зустріч — і застиг, немов не вірячи власним очам. 

— Тату, мамо, де ви? Час накривати на стіл! — долинув із дому дзвінкий голос сестри. 

— Так, час вечері, мамо… — тихо промовив Мур. 

Мама впустила горщик із квітами. Він розбився об землю — та їй було байдуже. Їй навіть не треба було озиратися, аби зрозуміти, чий це голос. 

— Любий котику!.. Муре, рідний!.. — такої швидкості від мами навіть Мур не очікував.

Він і кліпнути не встиг, як мама вже обіймала його, а її сльози стікали по його обладунках. 

— Все добре, мамо. Я вдома! — прошепотів Мур, міцно її обіймаючи. 

Ставши на голову вищим і міцнішим, він легко підняв маму та закружляв її в обіймах. 

До них поспішав батько — радісний, розгублений, з вологими очима. З дому вискочила сестра.

— Синку!

— Муре!

Мур притиснув до себе всіх одразу. Тільки тепер усвідомив, наскільки виріс — навіть більший за батька. Притиснув всю сім’ю до себе. 

— Я так скучив за вами! 

— І ми за тобою, синочку…. дуже скучили.

Того вечора в домі на затишній вулиці було трохи більше радості й щастя, ніж зазвичай. Стільки, що ніхто не хотів, аби ця зустріч закінчувалась — і вся родина не спала майже до ранку. 

А поки вони сідали до вечері, вулицями до них поспішав зеленоокий кіт у зеленому плащу. Він біг, не помічаючи нічого довкола — його маленький Мур повернувся. У Кіттенгейлі неможливо пройти непоміченим — ті, хто тебе любить, неодмінно дізнаються. Та хіба ж може той, хто сумує і чекає зустрічі, не прийти, аби побачити тебе?

На Мура чекає відпочинок із родиною та близькими. А потім — нова мандрівка дорогами Казкового Королівства. 

Кінець історії. 

Але не пригод.

Кінець