MarVit - Назустріч долі , MarVit

Частина 25

Віра поспіхом увійшла до лікарні, її серце билося шалено. Вона намагалася зберігати спокій, але тривога всередині розривала її. Данило був її всім, і будь-яке погіршення його стану змушувало її втрачати контроль. Вона пройшла коридором, добре знайомим після безсонних ночей, і зупинилася біля кабінету лікаря. Глибоко вдихнула й постукала.

Двері відчинилися майже відразу, і лікар, якого вона вже знала майже як рідного, запросив її всередину. Його обличчя було серйозним, але не панічним – це трохи заспокоїло Віру.

– Пані Віро, присядьте, – сказав він, вказуючи на стілець навпроти.

Вона присіла, схрестивши пальці в нервовому жесті.

– Що з Данилом? – одразу запитала вона, її голос був тихий, але сповнений напруги.

Лікар зітхнув і відкрив папку з медичними записами.

– Його стан стабільний, але аналізи показали значне зниження рівня гемоглобіну. Нам потрібно якнайшвидше зробити переливання крові.

Віра відчула, як холод пробіг по її спині.

– Переливання? Але ж у нього рідкісна група…

Лікар кивнув.

– Так, у нього дуже рідкісна четверта негативна. Ми перевірили базу донорів, але наразі немає відповідного донора. Тому ми повинні шукати серед родичів.

Віра відчула, як повітря вийшло з її легенів. Вона знала, що її кров не підійде – її група була іншою.

– Я… у мене інша… – прошепотіла вона. – Можливо, треба перевірити…

Вона замовкла. Вона знала, кого потрібно перевірити. Але як? Як пояснити це Артемові? Він не знає… Він навіть не підозрює.

Лікар помітив її замішання.

– У вас є близькі родичі, яких можна перевірити? Батько дитини?

Віра кивнула, але її серце калатало.

– Так… Я перевірю. Але він не знає… Не знає, що Данило – його син.

Лікар подивився на неї з розумінням.

– Пані Віро, зараз найважливіше – здоров'я вашого сина. Вам потрібно з ним поговорити якнайшвидше.

Віра стиснула пальці так, що нігті вп’ялися в долоні. Вона знала, що має це зробити. Але як сказати Артемові правду? Як пояснити, що десять років вона приховувала від нього сина?

Її очі наповнилися сльозами, але вона не могла дозволити собі слабкість. Вона піднялася на ноги й подивилася лікарю прямо в очі.

– Я знайду його. І приведу.

Віра вийшла з кабінету, тримаючи телефон у руках. Її пальці тремтіли, коли вона набирала номер Артема. Їй потрібно було сказати йому правду. Заради Данила.