MarVit - Назустріч долі , MarVit

Віра прокинулася від теплого сонячного світла, що пробивалося крізь штори. Її тіло було розслаблене, а серце – сповнене дивної легкості. Вона повільно відкрила очі й відразу відчула поруч тепле чоловіче тіло. Артем лежав на боці, спокійно дихаючи уві сні.

Спогади про минулу ніч нахлинули на неї хвилею. Віра провела пальцями по його руці, що лежала на її талії, і ледь помітно всміхнулася. Вона не могла зрозуміти, що саме відчуває зараз – радість, страх чи змішану комбінацію обох почуттів. Але знала одне: це вже не можна було ігнорувати.

Артем поворухнувся, його очі повільно розплющилися, і він зустрів її погляд. Кілька секунд вони просто дивилися один на одного, ніби намагаючись зрозуміти, що тепер між ними.

– Доброго ранку, – тихо промовив він, його голос був трохи хрипкий після сну.

Віра ледь чутно засміялася.

– Доброго…

Він провів рукою по її щоці, його пальці були ніжними й теплими.

– Як ти? – запитав він.

Віра зітхнула, намагаючись зібратися з думками.

– Не знаю… Але я не шкодую.

Артем усміхнувся й легенько поцілував її в чоло.

– Я теж не шкодую.

Вона знову заплющила очі, насолоджуючись цією миттю. Але реальність наздоганяла їх. Вона різко відкрила очі й сіла на ліжку.

– Мені потрібно повернутися до лікарні… Данило…

Артем сів поруч, беручи її руку в свою.

– Я поїду з тобою.

Віра подивилася на нього й кивнула. Вона знала, що він не залишить її зараз, і це приносило їй спокій. Але водночас у глибині душі вона боялася – що буде далі? Чи змінить ця ніч їхні стосунки? І чи готові вони обидва до цього?

Одна ніч могла змінити все… І вона це розуміла.