Агата Крісті - Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті

із них. У мене склалося враження, що то переважно були просто знайомі – не більше. Між ними й Нік Баклі не відчувалося близькості.

– З ними прийшов і Чарльз Вайз, – зазначив я.

– Так, нам не слід забувати про нього. Міркуючи суто логічно, він підозрюваний номер один. – Тут Пуаро з драматичним жестом впав у крісло навпроти мого. – Voilà[63], і знову все впирається в те саме! Мотив! Якщо ми прагнемо розібратися в цьому злочині, нам необхідно збагнути мотив. І саме тут, Гастінґсе, я знов і знов заходжу в глухий кут. Хто ж може мати причину покінчити з мадемуазель Нік? Я дозволяв собі вдаватися до найабсурдніших припущень. Я, Еркюль Пуаро, не гребував найогиднішими натяжками. Грішив ходульними вигадками, наче автор дешевого триллера. Візьмемо дідуся, «Cтарого Ніка», який начебто спустив усе до пенні на азартні ігри. «Чи справді він так і зробив?» – запитував я себе. А може, навпаки, заховав свої грошики? Влаштував загашник десь у «Домі на околиці»? Чи закопав свій скарб у парку? От що я мав на думці (як не соромно зізнаватися), коли запитував мадемуазель, чи не надходили їй пропозиції продати будинок.

– А знаєте що, Пуаро, – мовив я, – як на мене, це досить прониклива думка. І в ній, здається, щось є.

Але той лише застогнав.

– Так я і знав, що ви це скажете! А як інакше – з вашим романтичним, але трішки обмеженим розумом? Закопані скарби… ще б пак, вам тільки такого й подавай.

– А що?.. Не розумію, чом би й ні…

– Тому що прозаїчніше пояснення, друже мій, майже завжди вірогідніше. Чи взяти батька мадемуазель, от щодо кого вже я бавився навіть принизливішими припущеннями. Він чимало поїздив по світу. «Припустімо, – сказав я собі, – що він украв коштовний камінь – око бога, і по його сліду йдуть уражені жерці». Так, я, Еркюль Пуаро, й от до якої ганьби докотився.

– Хоча були в мене щодо нього й інші версії – водночас шляхетніші й вірогідніші, – повів далі він. – Чи не одружився той удруге, доки мандрував? Може, є ближчий спадкоємець, аніж містер Чарльз Вайз? От тільки це нікуди нас не веде, бо ми стикаємося з тією ж перепоною – спадщина не становить істотної цінності.

Я не знехтував ані найменшою можливістю. Навіть принагідною згадкою мадемуазель Нік про мсьє Лазаруса і його пропозицію. Пригадуєте яку? Щодо купівлі портрета її дідуся. В суботу я дав телеграму експерту, щоб той приїхав і оглянув полотно. Ось про кого я писав мадемуазель учора вранці. А раптом воно б виявилося варте кількох тисяч фунтів?

– Ви ж, звісна річ, не думаєте, що багатій на кшталт молодого Лазаруса…

– А звідки ви взяли, наче він багатій? Із самого лиш враження? Навіть старовинна фірма з розкішними виставковими залами може виявитися коло́сом на глиняних ногах. І що тоді робити сину її власника? Кричати на всіх перехрестях, що для них настали нелегкі часи? Ні, купувати нову, розкішну машину. Витрачати трохи більше грошей, аніж зазвичай. Жити на широку ногу, шикувати. Адже репутація, зрозумійте, – це все. Але, траплялося, й компанії-гіганти зазнавали краху, не роздобувши вчасно сущого дріб’язку – кількох тисяч фунтів … готівкою.

– О так, – повів далі він, випереджаючи мої заперечення, – знаю: це притягнуто за вуха, але все ж краще, аніж месники-жерці й закопані скарби. Бо принаймні хоч якось пов’язане з тим, що буває в реальності. А ми не можемо нехтувати нічим – нічим із того, що здатне наблизити нас до істини.

Ретельно та обережно – двома пальцями – мій друг поправив предмети на столику перед собою. А коли знову заговорив, його голос звучав зважено й уперше за весь час спокійно:

– Мотив! – сказав він. – Повернімося до нього і погляньмо на цю справу методично й без нервів. Почнемо з такого: якими взагалі мотивами може керуватися вбивця? Що за міркування можуть спонукати одну людську істоту відібрати життя в іншої, собі подібної? Манію вбивства ми наразі винесемо за дужки. Я цілковито переконаний, що ключ до цієї справи лежить деінде. Облишмо й убивство в стані афекту – під впливом спалаху неприборканих почуттів. Цей злочин – обдуманий і холоднокровний. Які саме мотиви можуть призвести до нього?

По-перше, корисливість. Хто може мати зиск від смерті мадемуазель Баклі? Кому вона вигідна – прямо чи опосередковано? Що ж, тут підозра падає на Чарльза Вайза, якому відійде нерухомість. З суто фінансового погляду від такої спадщини, мабуть, варто відмовитися, хоча він може сплатити по закладних, забудувати земельну ділянку невеличкими віллами і зрештою вийти в прибуток. Таке теж не виключено. Сам же будинок становив би для нього цінність, лише якби той відчував до нього хоч скількись глибоку прив’язаність, як-от, скажімо, до родинного гнізда. Відповідний інстинкт, поза сумнівом, глибоко вкорінений у декому з людей і в кількох відомих мені ситуаціях справді призводив до вбивства. Але у випадку з мсьє Вайзом я такого мотиву не бачу. Єдина особа, крім нього, яка щось виграла б від смерті мадемуазель Баклі – це її подруга мадам Райс. Проте вартість отриманої нею спадщини була б, вочевидь, украй невеликою. Ніхто інший, як я розумію, не скористався б зі смерті мадемуазель.

Який наступний мотив? Ненависть… або кохання, що обернулося нею. Це називається crime passionnel[64]. І тут у нас є свідчення спостережливої мадам Крофт, що і Чарльз Вайз, і старпом Челленджер закохані в юну леді.

– Гадаю, ми можемо стверджувати, що останнє помітили і без неї, – зауважив я з посмішкою.

– Так… щирому моряцькому серцю осоружно приховувати свої почуття?.. Що ж до його суперника, то тут ми покладемося на слово мадам Крофт. Ну й от: якщо Чарльз Вайз збагнув, що ним знехтували на користь іншого, то чи почувався б аж так ураженим, що радше вбив би кузину, ніж допустив, щоб вона стала чужою дружиною?

– Звучить аж надто мелодраматично, – засумнівався я.

– Що, як ви б сказали, «не по-нашенськи»? Згода. Але навіть у англійців є почуття. А в чоловіка на кшталт Чарльза Вайза тим паче. Він – молодик пуританського штибу, схильний приховувати те, що в душі. У таких нерідко й вирують найшаленіші пристрасті. Старпома Челленджера я б нізащо не запідозрив у вбивстві на емоційному ґрунті. Ні-ні, не того він типу людина. А от Чарльза Вайза – так, можливо. А все ж ця версія не зовсім задовольняє