Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 9 -

Роувен її кохав шалено, пристрасно, нескінченно настільки на скільки лише міг. Його серце було вирване з грудей того ж дня, коли вона його покинула, не сказав жодного слова. Його кохана Навіє не просто розбила йому серце, вона пошматувала його, зітерла  вщент.

Вона стояла перед ним, як привид з минулого, без жодних ознак зміни, хіба що погляд, в якому він не міг розгледіти колишньої ніжності. Її постать, витончена і граційна, залишилася незмінною відтоді, коли він бачив її востаннє. Шовкове світло-русяве волосся, яке раніше ніжно спадало хвилями на плечі, зараз було зібране у вузол, підкреслюючи її рішучість. Навіє завжди мала дивовижну красу, яка змушувала серця чоловіків битися частіше, але тепер її очі, колись повні тепла і ніжності, здавалися холодними та байдужими. А можливо сам Роувен більше не бачив всього того, що бачив раніше.

— Роу, прийшла забрати тебе, — сказала вона холодно, не зводячи з нього очей.

Її слова, були не інакше, як різкі удари, що пробивалися крізь спогади Уайта, змушуючи його згадати той біль і зраду, яку вона залишила по собі.

— Забрати мене? — перепитав він, все ще не вірячи своїм вухам. Гортанний сміх вирвався з його вуст. — Куди? Навіщо?

— У нас мало часу на пояснення. Ти потрібен мені, як ніколи раніше, — вона нервово оглянулась по сторонах, виглядаючи охорону. —  Я знаю, що ти хочеш вийти звідси.

Навіє виглядала, як жінка, яка пройшла крізь вогонь і воду, змінилася і зміцніла, для нього вона назавжди втратила ту ніжність, яку він колись так сильно любив. Вона стала загадкою, яку він більше не хотів розгадувати. Ця нова Навіє здавалася йому незнайомою, далекою. Роувен відчував, як у ньому прокидається надія, змішана з гнівом і болем, які він намагався стримувати всі ці роки. Саме ці почуття його приводили до тями, мов відро води в мороз.

— Ти думаєш, що після всього, що ти зробила, я просто так піду з тобою? — його голос був сталевим, сповненим рішучості. — Ти остання, кому я буду довіряти!

— Я знаю, що ти підеш, — спокійно відповіла Навіє. — Тому, що, як і я, ти розумієш, що це твій єдиний шанс звідсіля вийти саме зараз.

Її слова, як завжди, були пронизливими, точними. Він зараз ненавидів її за це, але водночас не міг не визнавати їх правдивість. Роувен зітхнув, підвівся й зробив крок вперед, наближаючись до неї.

— Гаразд, Наві. Зараз я піду з тобою, але тільки тому, що я хочу покинути це місце.

— Цього разу я не збираюся тікати, — сказала вона, її очі блиснули чимось, що нагадувало біль. — Ми зробимо це разом. Всього цього, — вона обвела поглядом камеру, —  не повинно було бути з самого початку.

Гіркий присмак минулих образ ковзнув на язиці Роувена. Та які б сильне не були образи, бажання вийти з камери було в рази сильнішим.

***

— Ваша величносте, ваш вечірній чай, — прислуга вклонилась Едейну, входячи до його кімнати, тримаючи в руках тацю.

— Цілитель сказав, що його достатньо пити протягом місяця. Щось змінилося?

Астрід припинив розстібати ґудзики на сорочці, дивлячись на молоду служницю якій від сили було років вісімнадцять. Він бачив юну дівчину вперше, і це змусило його замислитися – а скільки ще, таких молодих дівчат працює в його палаці?!

— Ваше самопочуття на останньому огляді погіршилось. Цілитель виписав вам подвійну дозу Тої. Температура води, суцвіття квітів, все ретельно перевірене. Бажаєте, щоб чай перевірили на наявність отрути?

— Немає потреби.

 Едейн махнув рукою, й дівчина відразу увійшла до кімнати ставлячи тацю на стіл. Він спостерігав, як дівчина тремтячими руками наливала чай до склянки, протягуючи її королю, не піднімаючи погляду. Тільки коли він поставив порожню склянку на тацю, вона вклонилася й швидко покинула кімнату короля.

***

— У східних горах «Сільвера» є печера, де зберігається древній артефакт під назвою "Камінь Душ", ти допоможеш мені його дістати, — Блейзфорд просто поставила Уайта перед фактом.

Навіє не прохала, нічого не пояснювала, просто озвучила бажане.

— Ти збожеволіла остаточно? — скептично запитав Роувен. — Ми не бачилися щонайменше три роки. Ти зникла без пояснень, покинула мене, навіть клятого листа не лишила, а зараз…

— Витягла тебе з в’язниці, і так, безсоромно змушую тебе мені допомогли в пошуках артефакту!

Роувен витримав її погляд, відчуваючи, як усередині кипить гнів і образ. Але в її очах було щось, що змушувало його замислитися, щось, що він не міг повністю зрозуміти.

— Чому саме я? — нарешті запитав він, майстерно приховуючи свої емоції в голосі. — Чому ти прийшла саме до мене у в’язницю?

— Тому, що ти єдиний, хто знає цю місцевість краще за всіх, і тому, що я знаю, що можу тобі довіряти, — Навіє відповіла без жодного вагання. — Ти можеш не вірити мені зараз, але я дійсно потребую твоєї допомоги. І ти потрібен мені, як ніколи раніше, — на останньому вона акцентувала зайве увагу.

Раніше, його серце стиснулося від цих слів, та не зараз. Навіє залишилася в минулому, як і його почуття до неї. Та наразі, він проявив неабияку слабкість до її переконливих аргументів. А можливо все було в обставинах, які з ним сталися, і Навіє була способом розрадити тяжкі думки які тиснули на нього.

— І що ти збираєшся робити з цим артефактом, коли ми його знайдемо? — запитав він з недовірою.

— Він потрібен не мені, — коротко відповіла вона. — Точніше мені… — кілька секунд вона зам'ялась, але потім продовжила впевнено, — камінь душ потрібен, щоб допомогти дорогій мені людині.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍