Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Сія, я обіцяю тобі, щойно ти зможеш контролювати свою магію на тому рівні, — Адріан дивився не просто їй в очі, а десь глибше, — щоб відбитися від нападок будь-кого зі знаті й не лише, я сам розірву наш фіктивний шлюб. — Вони сиділи в тиші кілька хвилин, розуміючи вагу прийнятого рішення. — Це перший мій маленький подарунок тобі, — Даерон відпускає руки Сільсії, дістає з внутрішньої кишені куртки невеличку книгу. — Я обіцяв дати тобі примірник, коли ми будемо в столиці. Тепер ти точно зможеш користуватися канарісом в повну силу.

***

«Наше весілля має бути таємницею від знаті!» — сказав Адіран.

Чи змогла Сільсія прийняти факт того, що одягне білу сукню і скаже чоловікові – «так» не зі своєї доброї волі?! Однозначно ні! Вона й подумати не могла, що її життя зможе перевернутися з голови на ноги, вона стане спадкоємицею, одягне на голову корону й матиме не коханого чоловіка. І якщо корона – було ще пів біди, а ось – не коханий чоловік, шматувало її із середини.

— Я ж зможу це розірвати тоді, коли захочу? — уточнила вона в короля, дивлячись на нього виваженим поглядом. — Я ж…

— Так, — підтвердив Едейн. — Ти розірвеш свій шлюб тоді, коли вважатимеш за потрібним. Ніхто  і нічого тобі з цього приводу не скаже.

— Я не виховувалась з ціллю бути володаркою королівства Оус-Доал, і жертвувати собою, своїм щастям… мені все не притаманно, — сказала вона відверто. — Зараз я не кохаю Адріана, і який би він хорошим не був, рештою моє серце не належатиме йому.

Едейн кілька хвилин дивився в очі своєї доньки, розуміючи її позицію як ніхто інший. Вона не виховувалася в палаці, і відчуття обов’язку не лежить тягарем на її плечах. Едейн не збирався примушувати свою єдину доньку бути маріонеткою на троні.

— Як тільки отримуєш потрібне, розірви всі зв’язки з Адріаном, — відверто і надто серйозно заявив король. — Ти кохаєш того, хто зараз сидить в королівській темниці?

Затримка в кілька хвилин було відповіддю для короля.

— Ні! — її відповідь була не щирою.

— Стань королевою, а потім розпоряджайся життям як заманеться. Але як тільки розірвеш шлюб із Даероном, відішли його від себе якнайдалі. Він точно не той, хто залишиться на твоїй стороні після всього цього.

Едейн говорив щиро, майже відкриваючи свої плани доньці на Адріана, тільки от король зовсім забув, що стіни палацу мали також вуха.

***

Роувен сидів на підлозі, спираючись спиною на кам'яну стіну в'язниці. Його погляд був порожнім, втраченим у величезному просторі марева й розпачу. Образи минулого обплітали його, змушуючи переосмислити всі свої переконання.

Серед руїн своїх переконань, вражений, зламаний, розбитий мов скло після великого удару, Уайт намагався знайти виправдання, яке б допомогло його отямитися після подій, які сталися. Роувен не знав який сьогодні день, не знав скільки минуло часу. Він був замкнений в темниці за наказом Адріана, і з того дня, до нього ніхто не навідувався. Навіть цілитель не оглядав його рану.

Великі стіни з холодного мармурового каменю обмежували простір, створюючи враження повної безвихідності. На стінах видно було сліди вологи, цвілі та порослий болотяно-зелений мох. Уайт навіть не підозрював про такий стан королівської в’язниці. В кутку  стояло дерев'яне ліжко з тонким матрацом і не менш тонкою ковдрою. В іншому кутку -  невеликий стіл зі стільцем, а поруч з ними стояв великий металевий глечик із водою та порожнє відро для потреб. До стелі на ланцюгах кріпилися кристали світла, які віддавали приглушене бліде світло, занурюючи більшу частину темниці в темряву.

Та не холодна кімната була його в’язницею. Він дивився на світ тепер іншими очима, тепер чітко бачив фальшивий образ, який розповсюджувався навколо його як ранковий туман над водою. Все, в що він вірив, виявилося неправильним – його життя побудовано на брехні та інтриг. Сила, яку він віддавав своїм ідеалам, тепер зламана, немов гілка під тяжким кроком.

«Вона стала його нареченою, чи вже його дружина? Навіщо король відправив мене знайти його доньку, якщо знав із самого початку де вона?» — питань було забагато і без жодної відповіді, — «запроторити мене до темниці – рішення короля, чи Даерона?»

Коли грати скрипуче відчинилися, на порозі стояв не охоронець, який тільки через повагу до колишнього капрала гільдії Анзу, приносив йому ліки та трішки більше їжі, аніж належало в’язням.

— Ти довго збираєшся тут прохолоджуватися?

— Навіє?!