Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

― Здається… здається, я щойно поглинула мамину магію…

Зевс насупився:

― Поглинула? Що ти маєш на увазі?

Але Вайріс пройшла мимо нього, аби вийти на відкритий простір.

― Вайріс?! ― Зевс був явно стривожений.

Дівчина раптово викинула вперед ліву руку і… в той же момент із неї вилетіла блискавка, зрублюючи єдине дерево на горі.

Як тільки стовбур впав із грохотом, Зевс, опинившись поруч із Вайріс, ошелешено зронив:

― Оце так… ба ні… ЩО ЗА ЧОРТ?!

Вайріс не менш здивовано зиркнула на нього.

― А… а спробуй іще! ― кивнув головою хлопець.

Дівчина скорилась, викидаючи ліву руку вперед знову. Проте цього разу нічого не сталося.

― Схоже… магія вичерпалася, ― зронила Вайріс, все ще з подивом дивлячись на свою руку.

Далія скоріше за все навіть не зауважила, що магія розчинилась не по її велінню, а перейшла до рук Вайріс, котра в пориві емоцій відкрила у собі надзвичайні здібності.

Зрештою, той день мав велике значення для них обох.

Зевс в черговий раз запевнився в тому, що ненавидить матір і батька, а Вайріс нарешті відкрила у собі талант.

Вайріс неочікувано розсміялась. Добродушно, невимушено, але так щиро…

― Я така рада… така рада, братику! ― і, вхопивши його за руку, взялася кружляти у танці серед високої трави.

І, що більше вона кружляла, то більше квітів розцвітало довкола, наповнюючи вершину гори п’янким ароматом свіжості.

А тоді, відпустивши його руку, зупинилась, аби спрямувати потік магії на дерево, яке сама щойно і зрубала ― в один момент із стовбура виліз росток, а ще за кілька секунд виріс у повноцінне молоденьке деревце.

― Ха-ха-ха-ха! ― щиро зареготала Вайріс. ― Поглянь-поглянь! Це я… це я зробила!

Зевс здивовано слідкував за кожним її рухом. Зрештою, дозволивши собі теж всміхнутись, він підійшов до неї, аби спільно милуватись красою, створеною Вайріс за допомогою його магії.

Поле, заросле пожовклою травою. Вечоріє. Вдалині розкинулось селище.

Лясь! Удар кулаком по обличчю. Хлопець високого зросту заточився й упав від удару біловолосого Зевса.

Не давши удареному навіть підвестися, Зевс накинувся на нього й схопив за комір лляної сорочки.

― Що з нею?! Що з Вайріс?! ГОВОРИ!!! ― обличчя Зевса виглядало вкрай відчайдушним.

― Відпусти мене! Це був нещасний випадок! ― заволав у відповідь чорноволосий хлопець, котрому від матері, схоже не передалось зовсім нічого ― Аїд виглядав цілковитим греком, як і його батько.

― ТИ БРЕШЕШ! ЦЕ ВСЕ ТИ!… ти… ти убив її!! ― заволав Зевс, щосили швиряючи брата спиною об землю.

Та в наступну мить Аїд неочікувано перевернув його і, так само міцно тримаючи за комір, закричав:

― Ти себе взагалі чуєш?!! Можеш ненавидіти мене, але такого говорити не смій!! ― Аїд і сам ледь стримувався, аби не заплакати, виливаючи все горе у злість і використовуючи її для того, аби приструнити розлюченого брата.

― Ти… ти… ― Зевс здавався помітно слабшим, адже, коли брат навис над ним, ніяк не міг позбутися його рук зі своєї шиї. ―  Я УБЮ ТЕБЕ!!! ― заволав Зевс пронизливим голосом.

― Чорт, заткнись! Отямся вже нарешті! ― щосили вдарив його по обличчю Аїд. ― Вона підсковзнулась і упала вниз, ясно?! Я тут ні при чому! Я теж засмучений, але тримай свою злість при собі! Мама і тато…

― Мамі і татові начхати! ― випалив Зевс, очі якого уже почали сльозитись. ― Мама бачить тільки тебе, бо ти здібний і талановитий і… ще те кляте пророцтво!.. але Вайріс теж володіла талантом! ― закричав Зевс. ― Вона не розповідала вам, бо ви не стали б навіть слухати!

Аїд різко відсахнувся. Очі його розширились.

― Тебе ж не цікавить нічого, окрім справ із людьми! Ти ж бо станеш їхнім богом! ― змахнувши рукою, підвівся на ноги Зевс.

Аїд помітно спохмурнів, відступаючи назад. Руки Зевса тряслися. Було видно, що він щосили стримується, аби просто пронизливо не закричати…

― Я дізнаюсь… дізнаюсь правду… ― видихнув він, махаючи вказівним пальцем і пропалюючи брата проникливим поглядом.

Зевс різко завив з болю, наче його раптом пронизало невидимим лезом. Перекотившись по землі, він схопився за плече і скорчив больову гримасу.

Джуліан, насупившись, підійшов до Анни:

― Що це з ним? ― без крихти жалю в голосі запитав Хантер.

Крізь біль Білолиций прохрипів:

― Закляття… якого чорта ти наклала це закляття?!!!