Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Вайріс підійшла ближче, аби, поглянувши вниз зі скелі на людські поселення, що розкинулися на пагорбі, сказати:

― Батько спустився до людей зі старшим братом?

― Угу, ― буркнув Зевс. ― Вчорашня гроза зіпсувала їм урожай і зруйнувала кілька поселень.

― Гроза? ― за якийсь час мовчанки запитала Вайріс, наближаючись до Зевса і привітно усміхаючись.

Зевс витріщився на неї круглими очима.

― Ти не зізнаєшся? ― всміхнувшись, запитала Вайріс.

Зевс втупив очі в землю і взявся знову довбати її палицею.

― То й що, як я, ― буркнув він. ― Я думав, що сьогодні ж зможу все виправити.

― Ти хотів піти з батьком, і саме тому наслав на поселення грозу?

Зевс підняв голову:

― Кажу тобі, сестро, я… ― прикрикнув він, але тоді, второпавши, що варто зупинитись, зронив: ― Вибач, я просто…

― Братику, ― зітхнувши, нахилилась до нього сестра. ― Твої старання обов’язково будуть помічені. Прийде час і батько братиме тебе з собою усюди, як і нашого старшого брата.

― Ага, і коли ж це буде? Не кажи, сестро, що я ще малий і все таке. Мені п’ятнадцять, а Аїд у цьому віці вже ходив з батьком зупиняти людську війну! ― гнівно розвів руками Зевс.

Вайріс придивилась до його обличчя. На очах хлопця виднілись сльози.

Зрештою, вирішивши не плакати перед сестрою, хлопець витер їх рукавом і поглянув на Вайріс.

― А ти? Як у тебе успіхи, сестро?

Усмішка Вайріс поникла.

― Все так само не можу навіть травинку підняти силою думки, ― зітхнувши, зізналась вона.

В той же момент щось розсікло повітря на неймовірній швидкості, і в наступну секунду Зевс, до цього нічого не підозрюючи, відлетів спиною в скелю, що розташовувалася в кількох метрах позаду нього. Зробивши своїм тілом в ній тріщину, хлопець важко простогнав, піднімаючись на руках.

Вайріс різко обернулася.

Перед нею стояла жінка азіатської зовнішності у лляному платті. Вона займала позу воїна ― одна нога жінки знаходилась попереду зігнута в коліні, а інша повернута вбік і теж зігнута. Ліва рука височіла над головою, зігнута в лікті, а ліва із розкритою долонею і всіма чітко приведеними один до одного пальцями, виявилась витягнута вперед.

― Мамо! ― з жахом вигукнула Вайріс.

― Так значить, це був ти! ― грізно прокричала жінка, тут же випроставшись. Різкою ходою вона кинулась в сторону Зевса, котрий ще не встиг оклигати від попереднього удару. ― Так ось чим ти займаєшся у вільний час?! Насилаєш грозу на мирних людей?! І тобі не соромно?! ― в руці жінки неочікувано з’явилась блискавка, котра влучила туди із самого неба, на якому магічним чином з’явилось кілька темно-сірих хмар.

― Мамо, ні! Не бий його! ― вискочила Вайріс, маючи на меті перегородити шлях матері.

― А ти не лізь! ― крикнула Далія, відштовхуючи доньку вбік, від чого та одразу ж опинилася на землі. ― Просто позорисько нашої сім’ї! Краще б тренувалась в магії, аніж проводила час із цим телепнем!

Вилаявшись, жінка знову рушила в сторону Зевса. Він уже підвівся на ноги, проте попередній удар виявився до біса болючим, тож хлопець не міг так швидко оклигати.

― Мамо!

Закричавши, Вайріс схопилась з трави і вистрибнула перед нею, хапаючи за руку, у якій знаходилась блискавка.

― Мамо, що більше ви караєте його, то більше він і бешкетуватиме! Дозвольте батькові взяти його з собою бодай раз! Він дуже здібний, ви і самі це знаєте!

Далія поглянула на доньку зверху вниз.

― Я сказала тобі не перечити мені, Вайріс, ― холодним голосом промовила вона.

Тендітна ручка Вайріс стримувала набагато крупнішу руку Далії, що все життя займалась тренуваннями задля того, аби вдосконалити свою божу частину до такого ступеня, аби стати рівнею іншим богам.

І все ж, в якийсь момент блискавка просто розчинилася в повітрі, а Далія, потримавши злючий вираз обличчя декілька хвилин, зрештою розслабила тіло, опустила руку і зронила, дивлячись виключно на Зевса:

― Утнеш щось подібне іще ― викину до вовків.

І, розвернувшись, стрімко пішла геть з гори.

Зевс тут же поспішив до сестри:

― Вайріс! Вайріс, як ти?! Чорт, пробач, це все я винен… якби не я, вона б…

Але сестра було явно стривожена чимось зовсім іншим… вона уважно розглядала свою долоню, якою щойно схопила мамине передпліччя так, наче на ній було щось дивне.

― Вайріс? ― окликнув Зевс.

Дівчина похапцем перевела погляд на брата: