Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Глава 196. Вайріс

В той же час на території храму.

Скоцюрбившись, Зевс залишився лежати під ногами Анни. Обличчя його набуло емоційності:

― Вайріс… вона не заслужила того, що сталося! Це все він… це все мій бісів старший брат! Коли це сталося, він був із нею. Він був поруч і нічого не зробив, ― ці слова прозвучали із неймовірною проникливістю. Анна стояла, уважно дивлячись на Білолицього. ― Він дивився, як вона помирає. Це він! Він убив мою сестру!!! ― враз закричав Зевс із сльозами на очах.

Джуліан фальшиво насупився і випалив іронічне:

― Що?!

Проте Анна виставила перед собою руку, мовляв «зажди».

Нахилившись до Зевса, вона майже зовсім беземоційно запитала:

― І тому ти робив цю всю дурню? Аби повернути Вайріс?

― Так! Так! ― вигукнув Зевс, активно управляючи мімікою.

― Але ж ти повернув Лету клацанням пальців. Нащо тобі ці всі осколки, коли ти вже з допомогою одного навчився повертати мертвих, ― зауважила дівчина.

І це було цілком логічне твердження.

― То інша справа! Зовсім інша! ― розвів руками Зевс. ― Лета і Джеймі померли зовсім недавно! Відшукати і витягнути їх з того світу і справді неважко! Вайріс же… вона загинула дві тисячі років тому!

Анна нічого не відповіла, проте було видно, що вона думає.

― Та що за туфта, ― вилаявся Джуліан. ― Він міг просто це видумати, от і все! Та й взагалі, нащо нам благодійністю займатися, ми уже впіймали його, йому кришка!

― Ти не здатен зрозуміти мою ситуацію, Джуліане Розенбаум… ― сумно проговорив Зевс. ― Але… ти… я знаю, ти можеш зрозуміти мене, Аннабель, ― він поглянув на Анну максимально проникливим поглядом. ― Джеймі був для тебе всім. Я знаю, ти зробила б усе, аби повернути його… а я… я в такій же ситуації! Просто для того, аби повернути мою сестру, потрібно набагато більше магії, розумієш?! Я не збираюсь каятись у всьому, що накоїв… так, я творив жахливі речі, але і ти… ти, Анно… ти сама вибрала шлях тьми, ти нічим не відрізняєшся від мене…

― АНУ ЗАМОВКНИ, ІДІОТ ПАРШИВИЙ! ― тут же заволав Джуліан.

― Я просто борюсь за справедливість, ― вів далі Зевс, ― як і ти, Аннабель. Ми двоє хочемо одного і того ж. Хіба не для цього ти весь цей час була на моїй стороні?

― Значить, для цього ти убив свого брата руками Марти Айвазіс? ― холодним голосом зронила Анна.

― Я не знав, чи винен він, чи ні! Я зробив це, бо любив Вайріс! Я… я не міг… я… ― схоже, слова про брата остаточно вибили Зевса із колії. ― Чорт візьми, я ніколи не хотів його убивати! Навіть після того, що він зробив зі мною! Як розсіяв мою душу на всі ці осколки… але я… я не міг вічно залишатись позаду! ― випалив Зевс на емоціях. Побачивши, що Анна слухає, він продовжив: ― Аїд святий… Аїд найкращий. Завжди все швидко схоплює і розуміє… він найсильніший і абсолютно точно стане прекрасним богом для людей! Тому що він старший?! Е ні, тому, що наша клята тітка, татова сестра, велика провидиця… ― «велика» він промовив із явним сарказмом. ― Колись «побачила», що один із нас стане великим злом, що принесе кров і хаос всьому світові! І певна річ, всі подумали на нього! Старший холодний закритий в собі синочок… хто ж, як не він, матиме нахили до тьми?! Треба його перевчити, треба приділити йому достатньо уваги, аби він не став погибеллю всесвіту! Але ж ніхто не здогадувався, що пророцтво могло стосуватись і мене також! ― у відчаї випалив Зевс. ― Мій потяг до знань мама не оцінила. Сама вона була іще тією розумницею! Будучи дитиною бога і людини, тренувала тіло і дух так сильно, що змогла набути статусу богині, знявши з себе клеймо нікому не потрібної напівбогині! А батько… всесильний бог часу Хронос… вічно зайнятий, той, кому немає особливого діла до того, що відчувають його діти…

― І зовсім вже неважливо, що молодший син також хоче навчатися! Хоче дізнаватись нові заклинання, хоче навчитись управляти стихіями і приносити людям добро! ― на очах у Зевса проступили сльози. ― Байдуже було всім, крім неї. Вайріс завжди поважала і любила мене. Ми були тими самими «нелюбимими» дітьми. Вайріс, бо довший час не могла відкрити свого таланту, а я… бо був надто надокучливим… надто сильно прагнув стати кимось в цьому світі…

Я розкажу вам, розкажу, як все було!

 

П’ятнадцятирічний Зевс сидів на камені на зарослій зеленою травою вершині гори і нервово довбав палкою землю.

― Ну тебе! Ну тебе! Ну! ― вигукував він із кожним ударом.

Неочікувано позаду почувся милий дівчачий голосок:

― Братику, чому ти тут зовсім один?

Зевс різко обернувся. На вершину гори з-за каменя пробралася дівчина неймовірної краси. У ній чітко змішалися дві національності ― європейська і азійська, створюючи обличчя неймовірної краси і колір шкіри світлого дубу. Вайріс мала дуже приємні риси обличчя і струнку фігуру, а чорні очі так і віяли добротою. Дівчина була одягнена у світло-коричневе плаття в давньогрецькому стилі і мала на голові вінок з засушених гілочок.

― Я злий! Я просто розлючений! ― роздратовано прокричав Зевс, повернувшись до довбання палкою землі. Хлопець мав таке ж біле волосся, передні прядки якого чисто по-грецьки були заколені назад, а сам він був одягнений у вільні лляні штани та сорочку із довгими широкими рукавами. ― Це все він! Він знову обрав його, а не мене! Хоча я нітрохи не гірший в цьому!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍