Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

І раптом його знову обдало жорстким больовим нападом, бог грому скорчився, хапаючись за спину, наче туди було всаджено невидимий спис.

― Яке закляття? ― насупився Хантер.

― Магія Аїда, ― пояснила Анна, зиркнувши на нього, а тоді на периметр довкола храму. ― Закляття діятиме 6 годин. Хто зайшов в магічний круг ― не зможе покинути його протягом цього часу. Я звернулась до Лі Вень Яна і Ейпріл. Вони допомогли мені зрозуміти, як управляти цією магією. Усе цілковито так само, як на Викликах ― інфеністи та міазми втрачають магію, стаючи смертними, ― і, повернувшись до Зевса, вона беземоційно протягнула: ― Сила богів обертається проти них самих.

Джуліан повів бровою.

― Це дуже підло з твого боку, Аннабель, ― крізь біль простогнав Зевс, проводячи рукою по землі і згрібаючи її нігтями. ― Так само як було підло з боку мого старшого братика… приховувати від мене… правду…

― Ти справді думаєш, що він убив твою сестру? ― пхикнув Джуліан. ― Нісенітниця і тільки. Це був нещасний випадок.

― ЦЕ НЕПРАВДА! ― різко заволав Зевс таким пронизливим голосом, що в Джуліана на мить заклало вуха. ― ВАЙРІС НЕ МОГЛА ПОМЕРТИ, ПАДАЮЧИ ЗІ СКЕЛІ! ДЕ ТОДІ ЇЇ ТІЛО?! ВІН СХОВАВ ЙОГО І ПРИХОВАВ ЦЕ ВІД МЕНЕ! УСІМ БУЛО БАЙДУЖЕ! У цій сім’ї… ― важко зітхнув Зевс. ― У цій сім’ї ніколи не було єдності між батьками і дітьми… Аїд був на їхньому боці… ми з Вайріс були окремо. Вона була для мене всім! Вона підтримувала мене, коли всі вважали, що я просто заздрю Аїдові! Вона відкрила свою магію поруч зі мною! Вона не давала матері бити мене! Вайріс… ― Зевс, здається, починав сходити з розуму, адже емоції на його обличчі з кожним словом все менше і менше піддавались контролю. Ось він схилився додолу, згрібаючи землю руками. ― Вайріс… я поверну тебе, Вайріс… я дізнаюсь правду… я… Вайріс… моя Вайріс…

Анна ступила крок уперед, наближаючись до Зевса, що виглядав близьким до нервового зриву. Дівчина зиркнула на нього знизу догори, від чого ненадовго Білолиций перестав хникати і стогнати і злегка підвів свою розтріпану голову догори. Погляд Анни, здається, трохи розслабився…

Пройшла мить, перш ніж вона прошепотіла:

― Мені так жаль…

В погляді Зевса промелькнула надія. Вперше за весь час він здавався абсолютно щирим. Руки його тряслися, а сам він виглядав просто жалюгідно ― порваний одяг весь в болоті, брудне покрите кров’ю, синцями і ранами обличчя, зовсім вже не білосніжне волосся… і очі, наповнені слізьми…

Враз погляд Анни зробився льодяним. Уста її проговорили:

― Це ти хотів почути, чи не так, бісовий виродку?! ― заволала вона. Стиснувши кинджал Вічності в руках, дівчина проговорила без крихти співчуття: ― Ти сам у всьому винен. Що би не було з Вайріс, ти став монстром, про яке говорила твоя тітка у пророцтві. Але так, зрештою, ти правий. Твоя тітка ― просто шарлатанка. Ти сам обрав цей шлях. Ти сам обрав тьму і смерть. Мені ніскілечки не жаль тебе. Пішов ти, довбаний псих!

І вже занесла кинджал Вічності, готуючись проткнути йому груди, як раптом подув неймовірної сили вітер, схоже, долинаючи зсередини храму.

Анна здивовано опустила кинджал…

Джуліан насторожився.

― Що за маячня? ― насупилась дівчина.

― Що таке?! Убий вже гада нарешті! ― заволав Хантер.

Анна ж обійшла Зевса, котрий продовжував валятися на землі, будучи повністю знесиленим від побоїв і впливу магії Аїда, і по доріжці стала поволі наближатися до храму. Із дверей його виднілась тільки тьма…

― Що там?! ― напружився Джуліан.

― Здається, я щось відчуваю… ― невпевнено пробурмотіла Уеллінг. ― Своєю інфеністською чуйкою…

― Що??? ― прищурився Джуліан. ―  Ха, серйозно? Іскорко, та тут повсюди тьма… та й антимагічне закляття!

Раптово прозвучав тихий, але до біса пронизливий і моторошний сміх Зевса:

― Ха-ха-ха-ха…

― Чорт, замовкни, ідіот! ― гаркнув Хантер, обходячи його. ― Іскорко, що саме ти відчуваєш?

― Ха-ха-ха-ха… я випередив тебе, Аннабель Уеллінг… я обманув тебе… можеш увіткнути в мене кинджал прямо зараз, але я зроблю те, до чого йшов стільки часу!

Анна різко розвернулась:

― Про що ти торочиш?!

Але в ту ж мить із храму долинув звук відсування каменю, наче хтось вилазив із камяного гроба. Несподівано кинджал Вічності із рук Анни вирвала невідома сила, затягуючи в сторону храму…

 В наступну секунду щось на нереальній швидкості пронизало повітря, просвистівши повз Анну і Джуліана.

Сміх Білолицього різко припинився.

Пляц.

Голова покотилась по траві, зафарбовуючи землю в червоний.

Тулуб протримався у напівстоячому стані близько двох секунд, після чого звалився животом вперед, а з шиї, голова із якої була вирвана з м’ясом, полилась ціла купа крові ― зокрема, артеріальна кров вистрілювала фонтанами…