Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Антонін Сова

(1864-1928)

Видатний чеський письменник. Майстер пейзажної лірики. Ввів у чеську поезію вільний вірш. Його творчості притаманні філософські роздуми про суть життя і смерті.

Їржі Волькер

(1900-1924)

Видатний чеський поет. Вплинув на розвиток чеської літератури як один із творців модерної естетики.

Вітезслав Незвал

(1900-1958)

Поруч із Франтішеком Галасом (1901-1949) — найвидатніший чеський поет XX ст. Писав також прозу й п'єси. Постійно звертався до класичних форм, модернізував сонет, про що свідчить і книжка «100 сонетів рятівниці вічного студента Роберта Давида» (1937).

Олдржіх Виглідал

(нар. 1921 р.)

Відомий чеський поет. Провідна тема його творчості — звеличення людини.

Вільям Шекспір

(1564-1616)

Великий англійський драматург і поет. Його творчість — одна з вершин літератури епохи Відродження. Сонети Шекспіра належать до найвидатніших творінь цього жанру.

Шарль Бодлер

(1821-1867)

Видатний французький поет, автор книжки «Квіти зла» (1857). В деяких своїх поезіях та публіцистичних творах виступав з антибуржуазних бунтарських позицій. Визнаючи нездоланність потворності й зла, Бодлер певною мірою естетизує виразки сучасного йому міста. Викриваючи жорстокість, бездушність, апелює до людської шляхетності, прагне бути нещадно відвертим саме для того, щоб утверджувати добро і людяність.

Гвєздослав

(справжнє ім'я та прізвище — Павол Орсаг, 1849-1921)

Один із найбільших поетів Словаччини. Його лірика розширила ідейно-тематичні обрії словацької літератури до європейських масштабів. «Криваві сонети», написані 1914 p., — це і сьогодні актуальне викриття національного егоїзму як однієї з причин війни, затаврування «світової бойні» як злочину проти людства.

Янка Купала

(справжнє ім'я та прізвище — Іван Луцевич, 1882-1942)

Один із основоположників нової білоруської літератури. Демократична поезія Янки Купали сформувалася на ґрунті художніх традицій білоруського народу, а також певною мірою на творчості Т. Шевченка та А. Міцкевича.

с. 155. «Vita nova» — «Нове життя» (лат.).Це перша книжка Данте (1292), яку можна вважати й першою автобіографічною повістю в європейській літе­ратурі. Написана віршами й прозою. Тут оспіваний ідеал жінки — Беатріче, об­раз якої в світовій літературі став символом цнотливої скромності і вроди.

с. 159.А м у р або Купідон (Ерот) — в античній міфології син Афродіти, бог кохання.

с. 162. «Цезар дав мені свободу— не руш мене!» —«Не чіпай мене, я — власність Цезаря» — було написано на нашийнику оленя, знайденого по смерті Цезаря. Петрарка згадує цю легенду, щоб передати чистоту своєї дон­ни. Лаура померла в 34 роки — «сяйнуло сонце полудня»;  зникнення сарни — це смерть Лаури. Падіння у воду — образ поетичних плачів за коханою. (Примітка з італійського видання).

с. 166. «Забувши матері своєї храми у Пафосі і Кнідосі…» — Мова йде про Афродіту, богиню кохання, чиї храми були в містечку Пафосі на Кіпрі і в ста­родавньому місті Кнідосі в Малій Азії. За античною міфологією, Афродіта на­родилася з морської піни біля Пафоса.

с. 169. «Аморетті» (від італ. amoretto — хвилинне захоплення) — книжка любовних поезій Едмунда Спенсера.

с. 171. «З приводу недавньої різні в П'ємонті». — Різню в П'ємонті (1655) вчинили війська герцога Савойського. Вони вирізали членів секти вальденців, котрі своїм релігійним ученням імпонували діячам англійської Реформації, ідео­логом якої був Джон Мілтон.

«Потрійний тиран»— натяк на тіару папи римського, яка складається з трьох корон.

«Вавилонська блудниця» — так називали католицьку церкву памфлетисти англійської Реформації.

с. 172. «Про свою сліпоту» — Джон Мілтон осліп 1652 р.

с. 173. П р о т е й — за грецькою міфологією, морське божество, що могло обертатися в будь-яку істоту.

Т р и т о н — син бога моря Посейдона.

с. 174.«Сонет до Шільйону». — Цей сонет Байрон написав як поетичну пе­редмову до поеми «Шільйонський в'язень». Прототипом ліричного героя пое­ми послужила конкретна історична особа — Франсуа Бонівар (1493 — 1570), бо­рець за незалежність міста Женеви. Першу строфу «Сонета до Шільйону» Ле­ся Українка взяла епіграфом до своїх «Невольничих пісень».

с. 176. «…як з гробу вогняного Фаріната…» — Йдеться про Фаріната дельї Уберті (жив на початку XIII ст.), главу флорентійських гібелінів (прибічників імперії). Данте змалював його в палаючій могилі («Божественна комедія», «Пекло», пісня десята).

Ш а р л е м а н ь — імператор франків Карл Великий (742 — 814).

с. 188. Б л о ш и н и й б а з а р — так називається базар мотлоху в Парижі.

В а т е р л о о — селище за 20 км від Брюсселя, де 18 червня 1815 р. у битві з об'єднаними англо-голландсько-прусськими збройними силами зазнали по­разки війська Наполеона.

с. 190. Н а ї р і — стародавня назва Вірменії.

с. 194. Р а я м е т с Гаральд — відомий естонський письменник і перекладач. Перекладає з багатьох мов, зокрема з української.

с. 200. С о р і я — провінція в Іспанії.

Д у е р о — річка в Іспанії.

с. 203. Ф і л о м е л а — в грецькій міфології дочка афінського царя Пандіона. Чоловік її сестри Прокни Терей збезчестив Філомелу і відрізав їй язик. Боги обернули її в солов'я.

с. 205. А л ь б е н і с  Ісаак (1860-1909) — іспанський композитор.

с. 206. А п о л л о н (Феб) — в античній міфології син Зевса й богині Лето (Латони), один із найважливіших богів, опікун мистецтва.