П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Кушніренко О.Г., Слинько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. — X.: «Факт», 2001. — С.6–7. ">[106].

На думку Л.І. Петрухіна, свобода людини — це надана їй можливість думати і поступати відповідно до своїх переконань, поглядів, домагатися здійснення (досягнення) своєї мети і, таким чином, реалізовувати своє «я» в об'єктивному світі, змінюючи його на основі законів розвитку природи і суспільства[107].

М.М. Воложаніна під свободою особи розуміє можливість людини до активної діяльності відповідно до своїх бажань, потреб та інтересів, яка здійснюється на основі можливостей і умов, що надаються суспільством[108].

Л. Рассказов та І. Упоров вважають, що свобода — це діяльність, поведінка, дії людини, які здійснюються нею через бажання вибору, виходячи із власних переконань, інтересів, потреб, без примусу, відповідно до встановлених норм права[109].

О.Ф. Скакун різницю між термінами «права» і «свободи» вбачає в тому, що термін «права» визначає конкретні напрями діяльності людини, тобто вказує міру її можливої поведінки, закріплену в нормативно-правових актах (право на працю, право на освіту та ін.), термін же «свободи» підкреслює широкі можливості людини, не позначає конкретних результатів, а передбачає самостійний вибір індивідуумом варіанту своєї поведінки (свобода слова, свобода друку, свобода договору та ін.). При цьому під основними правами людини вона розуміє правові можливості (міру свободи) особи, які здатні забезпечити її розвиток у конкретно-історичних умовах, які закріплені у вигляді міжнародних стандартів як загальні і рівні для всіх людей і гарантовані законами держави як невідчужувані[110]. В іншій своїй праці О.Ф. Скакун визначає основні права людини як гарантовану законом міру свободи (можливості), яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей[111].

Щодо співвідношення понять «права людини» і «права громадянина», на думку О.Ф. Скакун, це близькі поняття, які в ідеалі повинні співпадати, але в дійсності співпадіння прав людини і прав громадянина має місце далеко не завжди і всюди, а тому у Конституції України, вважає вона, повинні бути чітко прописані положення про права людини і положення про права і обов'язки громадянина[112].

О.Ф. Скакун поділяє права людини і громадянина:

1) за їх значимістю — на основні і додаткові (похідні);

2) за суб'єктним складом їх здійснення — на індивідуальні, колективні та індивідуально-колективні;

3) за фіксацією в них негативного і позитивного аспектів свободи — на негативні (негативний аспект свободи) і позитивні (позитивний аспект свободи);

4) за сферою їх реалізації у суспільному житті — на особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні, інформаційні[113].

Н,Г. Шукліна, проаналізувавши стан теоретичного дослідження проблем тлумачення понять «права людини», «права людини і громадянина», «права особи», звертає увагу на те, що у сучасній юридичній літературі викристалізувалися два основних підходи щодо формування загального поняття прав людини:

а) підхід, який побудований па особистісних засадах; б) підхід, який виходить з прав людини як суспільних завдань. Перший, у свою чергу, диференціюється у двох напрямах: 1) акцентуючий антропологічний зріз у правах (підкреслюючий властивості людського в людині); 2) який виділяє діяльний момент в індивіді.

Є також і гібридні (змішані) дефініції, в яких відображений факт генетичної неоднорідності прав. На її думку, права людини — це досягнуті у ході історичного розвитку людської цивілізації можливості особи задовольняти свої життєво важливі потреби та інтереси, зафіксовані у міжнародних документах і національних нормативно-правових актах, і в силу цього гарантовані та стимульовані з боку міжнародної спільноти, відповідного суспільства і держави[114].

Розрізняються поняття «права людини і громадянина» та «свободи людини і громадянина» Ю.М. Тодикою та О.Ю. Тодикою, В.М. Шаповалом[115], Н.Г. Шукліною[116], О.Ф. Черданцевим[117] та рядом інших представників науки конституційного права.

Ю.М. Тодика та О.Ю. Тодика зазначають, з чим слід погодитись, що між термінами «права особи» і «свобода особи» є як спільне, так і відмінності, хоча досить часто вони застосовуються як синоніми. Основні права свідчать про можливість одержання якихось соціальних благ, тобто «право на» отримання чогось. Свобода — це можливість для людини уникнути впливу з боку держави, державної влади тих чи інших обмежень. Свобода характеризується незалежністю особи від держави. Це «свобода» від чогось, наприклад від цензури[118]. Ю.М. Тодика також звертає увагу