П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

бути як необхідним, так і факультативним: необхідний (обов'язковий) додатковий об'єкт завжди пов'язаний із спричиненням йому тієї чи іншої шкоди відповідним злочинним посяганням (або із загрозою спричинення такої шкоди); факультативному об'єкту шкода може і не заподіюватися (або він може бути не поставлений під загрозу заподіяння шкоди)[103]. Позицію А.В. Наумова щодо наявності двооб'єктних злочинів та видів безпосередніх об'єктів злочинів розділяє А.В. Пашковська[104].

Окремі злочини у сфері службової діяльності є багатооб'єктними (поліоб'єктними), принаймні двооб'сктними, оскільки безпосередньо у диспозиціях ст. 364, 365 та 367 КК міститься альтернативно вказівка на основні безпосередні об'єкти кримінально-правової охорони, без заподіяння шкоди хоча б одному з яких злочин у сфері службової діяльності відсутній: або І) охоронювані законом права, або 2) охоронювані законом свободи, або 3) охоронювані законом інтереси окремих громадян, або 4) державні інтереси, або 5) громадські інтереси, або 6) інтереси юридичних осіб. Залежно від конкретних проявів зловживання владою чи службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, службової недбалості злочином можуть визнаватись лише ті з них, якими фактично заподіяна істотна шкода, принаймні одному чи декільком із вказаних безпосередньо у кримінальному законі об'єктів кримінально-правової охорони, які також виступають як основні безпосередні об'єкти цих злочинів.

За родовими об'єктами в Особливій частині КК 2001 р. виділено чотири розділи, в яких об'єднані склади злочинів, єдиними чи основними безпосередніми об'єктами яких є ті чи інші однорідні блага, права і свободи людини і громадянина: розділ II «Злочини проти життя та здоров'я особи»; розділ III «Злочини проти волі, честі та гідності особи»; розділ IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»; розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». У розділі VI «Злочини проти власності» Особливої частини КК право приватної власності є складовою частиною права власності взагалі, яке є родовим об'єктом посягання усіх злочинів проти власності. Конкретні ж злочини, відповідальність за які передбачена цим розділом, можуть посягати або на окремі форми права власності (приватна, колективна чи державна згідно з Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.; приватна, державна чи комунальна, а також власність Українського народу згідно зі ст. 324–327 ЦК України), або ж на декілька із них. У деяких інших розділах Особливої частини КК основні особисті блага, права чи свободи людини і громадянина є додатковими об'єктами значної кількості поміщених у цих розділах складів злочинів. Зокрема, деякими нормами розділу VIII «Злочини проти довкілля» Особливої частини КК охороняється право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та право вільного доступу до інформації про стан довкілля, які проголошені у статті 50 Конституції. Основним безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених розділом X «Злочини проти безпеки виробництва» Особливої частини КК, є безпека виробництва, а альтернативним додатковим — або життя і здоров'я людини, або ж гарантоване ст. 43 Конституції України її (людини) право на належні, безпечні і здорові умови праці у випадках, коли злочином визнається, зокрема, порушення правил безпеки праці, яке створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.

Права, свободи та охоронювані законом інтереси громадян є об'єктами кримінально-правової охорони і безпосередніми об'єктами злочинів у сфері службової діяльності; іншими безпосередніми об'єктами цих злочинів є державні або громадські інтереси чи інтереси будь-яких юридичних осіб.

Разом з тим ґрунтовні дослідження понять «права», «свободи» та «інтереси» людини і громадянина та понять «інтереси держави», «громадські інтереси» та «інтереси юридичних осіб» в теорії кримінального права відсутні, особливо щодо поняття інтересів держави, громадських інтересів та інтересів юридичних осіб. При розгляді питань кримінальної відповідальності за окремі види злочинів, об'єктами яких є права, свободи та інтереси громадян, дослідники, як правило, посилаються і беруть за основу їх визначення у теорії конституційного права та загальній теорії державної права.

Питання про поняття, зміст, обсяг та співвідношення термінів «права» та «свободи» людини і громадянина, а також «охоронювані законом інтереси», які вживаються у Конституції України і які є об'єктом кримінально-правової охорони, в теорії конституційного права є вельми спірним. Одними вченими поняття «права» та «свободи» ототожнюються, іншими — розрізняються.

П.М. Рабінович під правами людини розуміє певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей. На його думку, права людини — це, по-перше, певні свободи людини, її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних учинків з тим, аби забезпечити собі (й своїй сім'ї) належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались; по-друге, зміст та обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей усього суспільства; по-третє, ці можливості за їх основними, «початковими» показниками («дозами») мають бути рівними, однаковими в усіх людей, і, по-четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратись, ліквідовуватися ким-небудь, не можуть вони бути і «дарунком» з боку держави або будь-якої іншої організації або особи[105]. Мій виділяє такі види прав людини: 1) фізичні (життєві); 2) особисті; 3) культурні (гуманітарні); 4) економічні; 5) політичні.

О.Г. Кушніренко та T.M. Слинько розрізняють поняття «права» і «свободи». Вони вважають, що термін «право» означає міру можливої поведінки людини, здійснення тих або інших дій, закріплених у нормативно-правових актах, а термін «свобода» — це філософська і правова категорія, яка означає самостійний вибір індивідом або організацією варіанта своєї поведінки. Свобода, на їх думку, це можливість користуватися і розпоряджатися тим або іншим соціальним благом, цінністю, задовольняти власний інтерес або якусь життєву потребу таким чином, аби не порушувати права інших людей. Вони вважають, що аналіз конституційного законодавства вказує на те, що термін «свобода» — більш широке поняття і може мати багато варіантів здійснення