Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

Прохолодний вітер, просякнутий іхневмо-ном і йодом, кинувся до вушних лабіринтів стернового, створюючи м’який, як спів кулика, звук, близький до ре-дієз.

Екіпаж неквапливо перетравлював суп з ґалетами, які капітан отримував від уряду за спеціальними пільгами. Необачні риби билися головою об корпус корабля, глухі удари інтриґували деяких пасажирів, особливо тих, що подорожували морем вперше, як Дідіш і Олив. Олив була донькою Марена, а Дідіш — сином Карло. Марен і Карло були двома виконавчими працівниками, який найняла Компанія. У них були й інші діти, поки що заховані по закутках корабля, бо їм було що там розглядати — у кораблі і на них самих. Виконавчих працівників відправили в супроводі старшого бриґадира Арлана[29].Того ще покидька.

Форштевень підминав хвилі, як товкачик — пюре: торгове призначення судна не передбачало великої швидкості. Проте корабель все одно справляв враження на душі глядачів своєю елеґантністю: морська вода солона, а сіль усе очищує. Як їм і належить, чайки верещали без упину й гралися у квача навколо ґрот-щогли. Пізніше вони вишикувалися на четвертій реї — згори ліворуч, аби спостерігати за бакланом, що збирався здійснити пробний політ на спині.

У цей час Дідіш демонстрував Олив, як він ходить на руках. Таке видовище збентежило баклана: він хотів піднятися, але переплутав напрямок і з розмаху врізався у підлогу капітанського містка. Пролунав різкий шум. Біль примушував його мружитися, тож він заплющив очі. З дзьоба струменіла кров. Капітан обернувся і, знизавши плечима, дав йому свою брудну хусточку.

Олив бачила падіння баклана. Вона підбігла, щоб запитати, чи можна взяти його в руки. Дідіш усе ще ходив на голові. Він погукав Олив глянути на черговий трюк, але її вже не було поруч. Дідіш став на ноги й показово вилаявся: це було доволі грубо, але пропорційно. Після цього він пішов за Олив, але особливо не поспішав, бо жінки завжди все перебільшують. Через кожні два кроки він стукав об поруччя своєю брудною долонею, створюючи металевий резонанс зі звуком вібрації. Завдяки цьому йому спало на думку щось заспівати.

Капітан полюбляв, коли приходили його потурбувати на капітанському містку, тому що боявся скелі попереду, а ще тому, що розмовляти з капітаном на службі було суворо заборонено. Він усміхнувся Олив, оцінивши її стрункі ноги, пряме світле волосся, тісний светр і два молоді горбочки під ним, якими немовля Ісус обдарував дівчинку три місяці тому. Саме цієї миті корабель підходив до Дзиґи, і капітан підніс до рота рупор, щоб віддати накази. Йому хотілося справити враження на Олив і Дідіша, чиї маківки з’явилися над залізними сходами. Він став голосно кричати. Олив не розібрала ні слова, а в баклана й без цього страшенно боліла голова.

Капітан опустив свій рупор і з задоволеною усмішкою повернувся до дітей.

— Кого ви кличете, пане? — запитала Олив.

— Називай мене «капітан», — відповів капітан.

— Але кого ви кличете? — повторила Олив.

— Того, хто зазнав корабельної катастрофи, — пояснив капітан. — Є такий на Дзизі.

— А що таке Дзиґа, капітане? — запитав Дідіш.

— Це величезна скеля, — пояснив капітан.

— Він там завжди? — запитала Олив.

— Хто? — перепитав капітан.

— Той, хто зазнав корабельної катастрофи, — пояснив Дідіш.

— Звісно, — сказав капітан.

— Чому? — запитала Олив.

— Бо дурень, — сказав капітан. — А ще тому, що підбирати його було б надто небезпечно.

— Він кусається? — запитав Дідіш.

— Ні, — відповів капітан. — Він заразний.

— Що з ним?

— Невідомо, — сказав капітан.

Він знову підніс рупор до губ і так загорланив, що морські мушки попадали в радіусі кабельтова від судна.

Олив і Дідіш сперлися на поруччя капітанського містка. Вони спостерігали за величезними медузами, що швидко закручували вири навколо власної осі, в яких губилися необачні риби. Цей спосіб винайшли австралійські медузи, що наводили жах на все узбережжя.

Капітан відклав рупор і насолоджувався, спостерігаючи, як вітер розподіляє волосся Олив рівним білим проділом на круглій голівці. Час від часу спідниця Олив злітала до стегон і тріпотіла, огортаючи ноги. Засмучений тим, що на нього не звертають уваги, баклан жалісливо застогнав. Олив згадала, навіщо прийшла на місток, і повернулася до пораненого птаха.

— Капітане, — звернулася вона, — можна я його заберу?

— Звісно, — відповів капітан. — Якщо не боїшся, що він тебе вкусить.

— Але птахи не кусаються, — заперечила Олив.

— Ха-ха-ха! — сказав капітан. — А це непростий птах!

— А що ж це таке? — запитав Дідіш.

— Не знаю, — відповів капітан. — І це доводить, що це незвичайний птах, бо звичайних я всіх знаю: є сорока, фанфарушка, і клюз, і ґратка, і пшеничка, і яструбок, і амілекін, і бетарда, і кантропа, і зе-ленюшка пляжна, окохід і кокутка. Це якщо не згадувати чайок та простих курок, яких латиною називають «cocotta depilantus».

— Овва!.. — пробелькотів Дідіш. — Ви стільки всього знаєте, капітане.

— Це те, чого я навчився, — сказав капітан.

Олив усе одно взяла баклана на руки й колисала, розповідаючи йому, аби втішити, байки. Він задоволено зарився у власне пір’я і муркотів, як тапір.

— Бачите, капітане, — сказала дівчинка, — він дуже ласкавий.

— У такому разі це яструбок, — сказав капітан. — Яструбки — чарівні пташки. Так сказано в телефонному довіднику.

Бакланові це полестило, тож він вклав свою голову в ґраційну й вишукану позу. Олив його попестила.

— Коли ми припливемо, капітане? — запитав Дідіш, який любив пташок, але не надто.

— Ще далеко, — відповів капітан. — У нас ще великий шмат дороги попереду. А ви двоє куди прямуєте?

— У Екзопотамію, — сказав Дідіш.

— Овва! — зацінив капітан. — У такому разі додам обертів.

Так він і зробив, і Дідіш йому подякував.

— Ваші батьки на борту? — запитав капітан.

— Так, — відповіла Олив. — Карло — це Дідішів тато, а Марен — мій тато. Мені тринадцять років, а Дідішеві тринадцять з половиною.

— Он воно що! — сказав капітан.

— Наші тати будуватимуть залізницю для самих себе.

— А ми туди просто їдемо.

— Везунчики, — сказав капітан. — Якби я міг, то поїхав би з вами. Мені остогид цей корабель.

— Хіба не класно бути капітаном?

— Та де там! — відказав капітан. — Те саме, що працювати начальником