Rada Lia - Моя власна Нефертіті, Rada Lia

Розділ 13

Коли навколо вже почало сіріти й туристи потроху роз'їжджалися з розкопок палацу Карнак, Назар раптом помітив знайому фігуру. Він схопив Хенут за руку й поволік за собою. Пробираючись крізь натовп Назар пришвидшив крок й нарешті доторкнувся рукою до плеча чоловіка. Коли той озирнувся, його здогадка виявилася правильною — перед ним стояв Арсен.

— Назар? — здивувався той. — А що ти тут робиш?

— Як що? Чи ти не очікував, що я повернуся?

— Повернешся звідки? — чоловік виглядав спантеличено. 

— Ти нічого не пам'ятаєш? — У відповідь Арсен здивовано підняв брови. 

До Назара поступово почало доходити. Він змінив минуле. Тож майбутнє вірогідно також змінилося.

— Нагадай, коли ми востаннє з тобою бачилися?

— Та ще в університеті. Ти якісь дивні питання мені ставиш. 

— Тобто кілька днів тому ми не зустрічалися в ресторані Abu Rushdi й ти не передавав мені амулет з жуком скарабеєм?

Арсен подивився на нього так, ніби Назар був хворою, або навіть небезпечною особистістю.

— Я жартую, — відразу виправився Назар і розсміявся. — Погане почуття гумору. 

Чоловік у відповідь несміливо усміхнувся. 

— Слухай, а може зустрінемося поки я тут? — запропонував Назар. — Поїмо добре, вип'ємо, згадаємо студентські роки. 

— В цілому можна, — погодився чоловік. — Запиши мій номер і давай хоч і завтра. А зараз вибач — сім'я чекає, — Він показав рукою на замотану в довгу хустку жінку й чотирьох дітей, які стояли поодаль.

Вони обмінялися номерами телефонів й розпрощалися. За хвилину Арсен зник у натовпі.

— Хто це? — запитала Хенут.

— Давній друг. Хочу з його допомогою продати золото. Й здається, ми з тобою конкретно змінили майбутнє.

Він задумливо подивився на те місце, де ще хвилину тому був Арсен. Потім взяв Хенут за руку й попрямував до таксі.

 

Увечері він приніс Хенут жіночу піжаму, яку йому також з радістю продав Карім.

— Такий спеціальний одяг шиють тут жінкам для сну, — пояснив, простягаючи обновку дівчині. 

Вона вже не так дивувалася — мовчки взяла піжаму й пішла перевдягатися. Коли повернулася, лягла на ліжку біля Назара, який вже засинав. 

— Ти дуже вродлива, — прошепотів й притягнув дівчину до себе. Він поцілував її у лоба, сильніше стиснув і заснув.

 

Наступного ранку Назар прокинувся від наполегливого дзвінка на телефоні. На екрані висвітилося “Арсен”.

— Привіт, друже, — пролунало у слухавці. — Як ти дивишся на те, щоб сьогодні зустрітися?

— Я тільки за, — остаточно прокинувся Назар. Він поглянув на Хенут, яка мирно спала на подушці поруч, а потім перевів погляд на мішок з ритуальним золотом. — Давай у ресторані Abu Rushdi через годину.

 

Перед тим як вийти з номера, чоловік підійшов й поцілував Хенут у лоба. Вона сонно усміхнулася, відкрила очі й здивовано поглянула на Назара:

— Ти куди зібрався? Я з тобою? 

Сіла на ліжку. 

— Ні, — похитав головою Назар. — Ти маєш залишитися тут, на випадок, якщо там небезпечно. Якщо я не повернуся, — він тяжко видихнув. — Ти маєш спуститися до чоловіка на рецепції й сказати, що я зник, а ти загубилася. Хай він відведе тебе в поліцію. Зрозуміла?

Дівчина кивнула.

— Нікуди не ходи й нікому не відкривай дверей.

Він підняв з підлоги мішок й вийшов з номера.

 

До ресторану його знову підвіз Самір. Чоловік щиро радів такому постійному і щедрому підробітку.

— Я чекатиму на вас тут пане, — весело кинув вслід Назару, коли той виходив з машини.

Він зайшов всередину. За столиком у кутку кімнати на нього вже чекав Арсен. Стіл ледь не прогинався від кількості тарілок з їжею. Побачивши Назара чоловік щиро усміхнувся білосніжною посмішкою.

“Що з ними усіма тут роблять, що в них так біліють зуби”, — подумав Назар. Він підійшов до столу й вони з Арсеном обійнялися. Потім сіли за стіл.

— Дуже радий твоєму приїзду, друже, — промовив Арсен. — Ми п'ять років не бачилися. Я вже забув як ти виглядаєш, — він прискіпливо поглянув на Назара. — Хоча зараз бачу, що ти все такий же красунчик, як в університеті. Мабуть, дівчата табунами за тобою бігають? Як, наприклад, вчорашня — хто вона?

— Ти зараз не повіриш в те, що я тобі розповім, — промовив Назар й взявся за келих пива. Відсьорбнув. — Давай по черзі. Пропоную спочатку випити, бо це просто вибух мозку.

Через дві години розмови, коли Назар розповів всі подробиці останніх чотирьох днів, він взявся за мішок:

— А зараз покажу докази, якщо ти все ще не віриш мені.

Він озирнувся й, впевнившись, що у залі більше нікого немає, витягнув й поклав на стіл амулет жука скарабея й кілька ритуальних чаш.

— Це те, що встиг забрати з собою, коли тікав. Ну і звісно Нефертіті захопив.

— Нефер…хто? — зробив великі очі Арсен.

— Мужик не придурюйся. Ми Єгипет вивчали на другому курсі. Ти вчився краще за мене, тож точно маєш знати, що Нефертіті — це дружина Аменхотепа четвертого, який намагався започаткувати релігію, в основі якої була віра в єдиного бога.

— Назаре, я прекрасно пам'ятаю історію Стародавнього Єгипту. І можу точно сказати, що такої цариці ніколи не було. Можеш піти в будь-яку бібліотеку чи погуглити. 

Назар дістав телефон й ввів в пошуку “Нефертіті, єгипетська цариця”. Однак нічого не знайшов.

— Не може бути, — прошепотів. — Як же так вийшло?

— Ти змінив історію, коли забрав її з собою, — зробив припущення Арсен. — Вона пішла у майбутнє, а тому не стала царицею Єгипту. Щоправда, й Аменхотеп четвертий, за сучасними даними, ніякої релігії не започатковував і нічого в правлінні Єгиптом не змінював.

— Від всього цього йде обертом голова. А що скажеш з приводу здобутого? — він кивнув на золоту чашу. — В мене є ще кілька подібних предметів. Зможемо це продати? І звісно, що ти матимеш свій відсоток.

— Я думаю, що знайду покупців. Але ти повинен розуміти, що це не так швидко. Місяць або два — не менше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍