Rada Lia - Моя власна Нефертіті, Rada Lia

Назар – мисливець за старожитностями, якого переслідують бандити. Він намагається втекти від них і летить до Єгипту. Випадковим чином чоловік опиняється у стародавньому Єгипті, де зустрічає Хенут - майбутню царицю Нефертіті. Назар постає перед дилемою - викрасти стародавні предмети, повернутися додому й гарно на цьому заробити чи побудувати стосунки з Хенут.

Розділ 1

— Лис, чуєш — ноги в руки й біжи сюди, — пролунав у слухавці стривожений голос Ігоря.

— А що сталося? — оживився Назар. Однією рукою він тримав слухавку, іншою пригладжував темне, наче вороняче крило, волосся, яке збивалося в неслухняні хвилі, воліло до свободи.

— Та штука, що ти днями приніс, це не просто манускрипт. Розкажу при зустрічі. Поки триматиму його біля серця. І поспіши — той, у кого ти його спер, вже мені телефонував. Погрожував. 

Від цих слів Назар напружився. Він поклав слухавку, вийняв сумку з шафи й почав швидко закидувати туди речі. Тільки найнеобхідніше. Взагалі небезпека — це нормальна річ у його роботі. Вже три роки він полює за різними старожитностями й перепродає їх на чорному ринку. Зазвичай досить непомітно й акуратно, за що його і прозвали Лисом, а ще через прізвище Лисак. Та цього разу щось пішло не так.

Назар змінив стару футболку, на свіжу з шафи, накинув шкіряну куртку. Поклав у внутрішню кишеню документи. Згадав, як два дні тому вечеряв у шикарному маєтку місцевого бандита Влада Савчука на прізвисько Сич.

— Чуєш, хлопче, — майже просичав через дірку від переднього зуба чоловік (звідти й прізвисько). — Ти мені дуже подобаєшся. Прям, во, хлопець! — Він виставив великий палець вгору. — Тож я тобі дещо покажу, бо довіряю тобі. Але ти нікому, зрозумів? — він приклав масний палець до губ. 

Вже вечоріло. Проте на вулиці ще досі стояла спека. На лобі Сича виступив піт. Він дивився на Назара каламутним поглядом і усміхався — очікував на відповідь.

Назар кивнув. Тоді чоловік витер губи серветкою, встав, махнув рукою, як знак слідувати за ним і, хитаючись, пішов у дім. 

Пройшовши довжелезний хол, вони потрапили до першої кімнати, яка їм трапилася дорогою. Судячи з усього, це був кабінет Сича. Чоловік підійшов до столу, дістав з шухляди пульт і натиснув якусь кнопку. За мить дерев'яна шафа з книгами, що стояла вздовж стіни справа, відсунулася, відкриваючи прохід до ще однієї кімнати. 

— Прямо як у шпигунських фільмах, — схвалив Назар.

Як тільки вони зайшли до потаємного приміщення, яскраве сліпуче світло ламп майже фізично вдарило в очі Назара. Він примружився, а коли нарешті зміг нормально бачити, то відкрив рота від здивування.

Вздовж кожної стіни по периметру тягнулися шафи зі скляними дверцятами, за якими знаходилися різні старожитності: монети, статуетки, прикраси, коштовне каміння, картини, старі книги й ще багато різних речей, від яких розбігалися очі.

— А це моя гордість, — промовив Сич, підводячи Назара, який ще досі не повернув собі здатність говорити, до однієї з шаф. Щоки бандита надулися й почервоніли від збудження. — Це манускрипт часів Аменхотепа третього. Кажуть, що в ньому зашифрована карта до незлічених багатств стародавнього Єгипту, — пояснив він, бризкаючи слиною. На його обличчі блукала п'яна посмішка. — Найдорожчий експонат. Я за ним ганявся по всьому світі. Навіть довелося вбити кількох людей. — Чоловік пирснув від сміху, побачивши переляканий погляд свого гостя. — Жарт…або ні.

Назар намагався приховати, наскільки свиток йому цікавий. Він шукав його вже кілька років. На чорному ринку йому пропонували за нього півтора мільйона доларів. Тож зараз чоловік не зводив очей з манускрипту. А за пів години він залишив на підлозі непритомного Сича, якого вдарив по голові й, пригнувшись та тримаючись руками за стіну, крадькома покинув резиденцію бандита. 

 

Назар припаркував авто у сусідньому дворі. Вирішив бути обережним. Хоча навряд чи це допоможе, якщо Сич зі своїм спільником Жориком Круком на прізвисько Туман вже тут. Туман славився своїми жорстокими способами вбивства і попередніх катувань тих, на кого йому вказував Сич. Туманом його називали за каламутні через дію різних речовин, майже вицвілі очі, в яких не відображалися ніякі емоції. Він не відчував ні страху, ні жалю до будь-яких живих створінь. Подейкували, що в дитинстві він замучив не одну кішку за допомогою сірників та ножиць. 

Назар здригнувся, уявивши всі жахіття, на які здатен Туман. Він підійшов ближче до двору й став за дерево. Дурниця, адже його все одно було добре видно. Визирнув на секунду. Червоне авто Ігоря стояло на місці. Значить, він має бути вдома. Трохи поодаль старе авто його сусідів. Ніяких машин більше не видно. Малоймовірно, що Сич і Туман прийшли б сюди пішки. Назар швидко підійшов до будинку й притиснувся до стіни. Затамував подих. Тихо й обережно, постійно озираючись, наблизився до під’їзду. Тут буде найскладніше. Якщо бандити всередині — він опиниться у пастці. 

Він натиснув потрібну комбінацію й після характерного звуку потягнув двері на себе. Серце почало гупати сильніше. Чоловік стиснув спітнілими пальцями молоток, що сховав під шкіряною курткою, й пірнув у під’їзд. Піднявся в абсолютній темряві на другий поверх. Дістав ключ з кишені, щоб відчинити. Колись Ігор віддав йому запасний на випадок нестандартної ситуації чи будь-якої загрози. Зараз був саме такий момент. Він помітив, що двері не замкнуті. Тонка смужка світла коливалася й ковзала по стіні. Серце закалатало сильніше. Кров запульсувала у скронях. “Тікати чи зайти?” — подумав він, вагаючись. Проте думки про друга в небезпеці й півтора мільйона доларів штовхали вперед. 

“Це остання справа. — Пообіцяв він собі. — Отримаю гроші, куплю невеличкий будиночок десь на березі океану й почну жити спокійним життям”.

Назар обережно зайшов. Бандитів чутно не було. Безшумно ступаючи, він підійшов до кабінету, відкрив двері й … затамував подих від жаху. Йому заклало у вухах. На підлозі лежав Ігор із ножем, встромленим у груди. Його скляний погляд був направлений прямісінько на Назара, який закляк в проході й перелякано витріщався на вже мертвого друга. Коліна підігнулися. Не дивлячись на свій рід діяльності, він ще ніколи не стикався зі смертю, тим більше близької людини.

Вони з Ігорем разом навчалися на історичному факультеті. У студентські роки той був худим, скромним хлопчиною в окулярах, який мало з ким спілкувався. Назар же тоді навпаки любив університетські вечірки, приємне товариство, дівчат та алкоголь. Проте мало приділяв увагу навчанню. Як вони знайшли спільну мову не зрозуміло. Та з того часу завжди трималися разом. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍