Rada Lia - Моя власна Нефертіті, Rada Lia

Назар підійшов до Ігоря, присів навпочіпки. Пульсу не було, але тіло ще лишалося теплим. Чоловік закрив долонею очі померлому. Потім встав й обійшов квартиру, щоб впевнитися, що бандити точно пішли. Коли він повернувся до Ігоря, то обшукав його кишені. Перевірив письмовий стіл, де лежали купа документів й фігурка серця під склом, відкрив шухлядки. Манускрипта ніде не було.

— Камон, друже, — прошепотів у відчаї. — Ти знав, що вони можуть прийти. Ти б обов’язково його сховав. Але куди?

Назар оглянув кімнату. Зазирнув до шафи. Підійняв килим з іншого боку від того, де лежав Ігор. “Може в тебе десь є потаємний сейф?” — розмірковував чоловік. — “Часу обмаль. Треба вшиватися звідси. Невже ти його просто віддав?” — Його темне хвилясте волосся прилипло до лоба. Чи то в кімнаті було так спекотно, чи він від нервів пітнів. Чоловік ще раз поглянув на пластикове серце на столі. Колись Ігорю подарували його за перемогу в олімпіаді з біології. Принаймні так він йому розповідав. І що береже цю неоковирну статуетку через пам’ять про школу.

Невиразний спогад ворухнувся в голові у Назара: “Я триматиму його біля серця”, — здається так сказав йому Ігор по телефону. 

Очі Назара збуджено заблищали. Він взяв статуетку й почав крутити її у руках. Потім обережно зняв скло. Серце всередині випало й покотилося по килиму.

— Ах ти ж зараза, — вилаявся чоловік й замовк. На підставці виднілася червона кнопка, захована раніше пластиковим серцем. Не вагаючись чоловік її натиснув й відразу почув тихе клацання. Він повернувся на звук, і з боку столу виїхала тоненька дерев’яна дошка. Назар підійшов й потягнув її до себе. До неї були прикріплені вирівняний манускрипт й білий пухкий конверт.

Назар швидко запхав їх у внутрішню кишеню куртки. Він ще раз глянув на мертвого друга, який через нього постраждав. В його очах промайнув біль. 

— Пробач, друже, — тихо промовив і вийшов з квартири.