Влада Клімова - Ти - моя пристрасть, Влада Клімова

– Так! Просила перекинути кошти на її рахунок у Монако. Але я відмовив і тоді вона миттю вчепилася в продаж альма-матер. Виходить, що коханці прямують саме туди. Якось вона прохопилася, що зустрічалася з ним на відпочинку. Начеб-то зловмисник щиро розкаявся і, скоріше за все, саме тоді вони й злигалися. Залишається радіти, що взагалі не вбив. Що з душогуба взяти? – геть розхвилювався Шантоні.

Ось так пліткували про нас з Емілем у затишному ресторанчику на паризькому бульварі старі діди, а ми тим часом втікали якомога далі від жахливого покидька й справжньої біди.

Наразі я відпочивала на штурманському сидінні, а мій чарівний водій зрідка поглядав на мене й танув від якихось своїх мрій. Орендоване авто впевнено домчало нас опівдні до рідного Емілю міста.

Зібраний професіонал, що вміє безслідно зникати, вже поговорив зі знайомим майстром і замовив нам документи для термінового виїзду за межі Франції. Еміль постійно щасливо посміхався та я відчувала, що його душа геть не на місці. Зрозуміло, що самотнім він був недоторканною примарою; а тепер вразливий, як будь-який закоханий чоловік.

Ми зняли номер у невеличкому готелі, за готівку, й привітна дівчина записала перші ліпші імена. Вона точно сприйняла нас за коханців, що втекли від власних родин на вихідні.

Я хотіла погуляти красивим історичним містом та Еміль виявився не дуже гостинним і заборонив. Дурний жарт, правда? Просто він ще не оклигав від попередньої битви за моє життя та пішов щось діставати. А я сиділа й затамувавши бажання уявляла те, про що вже всі відкрито пліткували. Тільки насправді воно ще не сталося між нами.

Він з’явився з величезним букетом білих троянд в одній руці й гарним мускатом в іншій. Таким Його я взагалі ще не бачила. Завжди впевнений у собі Еміль Савар наразі поводився, наче хлопчисько, що втік з дому без дозволу. Його неймовірні очі сяють у мені спекотним вогнем.

– Привіт, маленька красуне! Я ніколи не питав про твої улюблені квіти. Але ці схожі на квітучий ранок і на Тебе. Не проганяй мене більше. Можна я зостанусь? – тихо просить Він.

А я стою, милуючись Ним і відчуваю, що кожна мить не схожа на попередню. Вперше у житті я бажаю бути квіткою, ранком, чим завгодно, тільки б Він був зі мною. Не знаю: де в ньому береться та надприродна магія, щоб так зачаровувати? Я розгублено посміхаюся й простягаю руки до квітів та кажу:

– Вони прекрасні й дуже ніжно пахнуть. Можна. Я так довго чекала Тебе...

Далі вдихаю божественний аромат троянд і ми разом обережно кладемо їх на столик. Він дуже близько, але ми ще вагаємось довіритися долі, котра вела НАС таким складним шляхом.

– А я Тебе. Шукав і мріяв, що колись доживу до цієї миті. Відчув відразу, але Ти опиралася, хоч і наповнювала собою кожен мій день. Та я чекав, коли дозволиш бути поруч, – він тримає мене за руки й навіть не обіймає.

– Емілю, я Кохаю Тебе! Такого я нікому не казала, а тепер мені хочеться літати, бо Ти в мене Є... – першою зізнаюся Йому та мені так гарно, наче якийсь невидимий потік блаженства переливається між нами і я вже не намагаюся зрозуміти, що воно таке, просто тану.

– Господи! Ти сказала це. Лізо, якби ж ти знала, як шалено і ніжно я Кохаю Тебе! – в його казкових очах стоять сльози.

– Тоді розкажи. Я хочу знати, – тягнуся до Його губ і нагадую минулу ніч. – Ти просив поцілунок...

Лише тепер, з мого дозволу, Він торкається до спраглих губ давно жаданої жінки, але не поводиться, наче звір. Скоріше це ніжність першого вранішнього променя, бентежливий дотик роси, лагідний подих теплого вітру. Ніколи в житті я не відчувала в собі такої оксамитової втіхи та це неймовірно! Його сильні руки турботливі й обережні, ніби шовкові хвилі. Нащо ж я так довго відмовлялася від цього вознесіння?

Тепер МИ забуваємо, що навколо існує світ і продовжуємо танок двох краплинок земного життя, що стала однією і буде такою до останнього нашого подиху. Ось тепер я розумію, чому з першого дотику відчувала Його особливість. Тому, що Він і є особливий. Той єдиний, якого можна не дочекатись, але якщо вже прийшов – то залишиться найріднішим навіки-віків...

... Еміль тримає мою долоню у своїй могутній руці, пестить губами, уважно роздивляється й говорить:

– Яка у тебе чітка лінія янгола-охоронця.

– Де? Я не знаюся на хіромантії, – блаженно муркочу, а Він випромінює щастя й пояснює:

– Ось, упродовж всього життя. Може це я?

– Так, мій янголе. Ти – моє життя, безмежне Кохання і єдина пристрасть.

Я ще не вірю сама собі. Лежу в обіймах Коханого чоловіка й розмірковую: яка в нього тендітна душа! Після всього, що я про нього знаю й бачила? Але ж Еміль воїн добра і вміє захищати свої почуття та звільняє простір від нелюдів і виродків.

Він і мене переробив. Я народилася жорстокою й дурною. І перший чоловік поглиблював мою жорстокість або давав наснагу поганяти галопом ненаситної лошиці. Та зараз мене оповило яскраве тихе світло... Якби я вміла, то співала б поруч з Ним. Більше нічого не потрібно.

РОЗДІЛ 23

ЛІЗА+ЕМІЛЬ

Третю добу заступник міністра, мсьє Жофре Ларош, не знаходить собі місця. Звісно не службовці міністерства, а інші його підлеглі – затяті злочинці доповіли, що на закинутому складі знайшли чотири трупи й більше нікого...

Безсумнівно Ларош допетрав, що найманий вбивця, дівчину котрого він наказав викрасти прямо з Версальського балу, не квапився зробити його міністром. Клятий віртуоз перебив слабших за себе лиходіїв та зник з коханкою в невідомому напрямку.

А він так досконало готувався та майже святкував призначення! Навіть припас для слухання гарний піврічний звіт. Ларош був упевнений, що після трагічної загибелі патрона, саме його призначать на посаду керівника відомства. Лише усміхнений міністр, не маючи жодної підозри про небезпеку, щоранку тиснув колезі руку. Ларош навзаєм посміхався та від внутрішнього гніву був ладен тріснути навпіл.

Тим часом старий комісар Фонте відправив друзям-поліціянтам до Монако депешу, з проханням затримати парочку втікачів. І чому я не здивована, що мій опікун настільки жорстокий? Адже Шантоні дозволив не лише розповсюдити по князівству мої фото, а й вигадані відомості про злочин.

Педантичному «таткові» страшенно не терпілося розставити все, як було й повернути непутящу дитину в рідні стіни. А як заламуватимуть мені руки при затриманні, його геть не обходило.

І взагалі головним та невідкладним завданням для обох, геть різних, гравців було перехоплення й арешт примарного кілера. Ну, а що вже чекало на Еміля в лапах продажного беззаконника Лароша – страшно й уявити. Виходить, що мій непродуманий нічний дзвінок опікуну зіграв нам на користь, адже спрямував увагу шукачів геть до іншого місця.

А ми з коханим насолоджувалися щастям уночі, а як наставав ранок Еміль мчав кудись у справах. Я ж тупо сиділа в номері, тримаючи під подушкою улюблену Беретту. Та поки нас здається ніхто не вирахував. Зате мій синьоокий кілер крутився, мов навіжений і скоро привіз десь з-за міста цілий кейс готівки. Я дуже сподівалася, що Він не відправив ще когось до пекла та Еміль клявся, що то лише його багаторічна заначка.