Влада Клімова - Ти - моя пристрасть, Влада Клімова

– Готую тобі постіль. Не хвилюйся ти тут помістишся. Диван великий, а я посиджу за варті...

– Тобто все, що ти казала на кухні, то були слова вдячності й жалю до побитого? – від розчарування Його голос аж затремтів. Які ж ці чоловіки швидкі на висновки! Та я повертаюся до нього всім тілом і заглядаю в кохані очі:

– Не вгадав. Я цілком свідомо обіцяла бути з тобою доти, доки не проженеш. Тільки наразі нам потрібна пильність. Той склад, з купою трупаків, звідси зовсім недалеко. А з твоїх слів - ворог у нас дуже могутній і небезпечний. Ось що я думаю, – щиро посміхаюся йому й чую у відповідь:

– А в мене, дивлячись на тебе, геть інші думки. Вони божевільні й гарячі. Як мені мати холодний розум, коли ти поруч? Та я знаю, що ти така через місце, де ми перебуваємо.

– Правильно, і це також. Тому, будь ласка, лягай. Тобі треба добре відпочити й заспокоїти кровотечу, – невблаганно наказую я й Еміль кладе Glock собі під подушку та опускається на диван. Далі тяжко зітхає й запитує:

– Що навіть не побажаєш мені солодких снів?

– Солодких снів тобі, мужній янголе! – повторюю за ним та збираюся вийти з кімнати, але він не відпускає:

– А поцілувати?

– Емілю, ні! Невже ти не розумієш, що ми не зможемо зупинитися? Тому не дурій і спи. А я зателефоную дядькові Роберу. Старенька мобілка Анвара ще працює. Я поставила на зарядку. Її хрін простежиш, а мені треба дати опікуну деякі розпорядження.

– Це ти про гроші? Лізо, забудь. Дістатися до Ліона та зробити деякі справи -коштів у нас достатньо. Там у мене ще є заначка, на чорний день. Щоб перетнути кордон нам знадобляться якісні документи. Швиденько зберемося і гайда! Нехай та гнида заллється власним лайном... Вибач, просто інших слів немає, – слідкує голодним поглядом за мною Він та я невблаганна.

– Добре, відпочивай! – кладу йому руку на голову й перевіряю: чи не гарячий. Здається ні.

– Не йди. Залишись... – просить Еміль і майже миттєво засинає. А я відверто милуюся тим, кого намагалася ненавидіти та відчуваю в собі тиху радість, що все сталося як сталося.

Я йду за стіл Анвара, сідаю до його крісла й тихенько відкриваю шухляду. Ага! Його улюблена Beretta лежить на своєму місці. Перевіряю – заряджена. Давненько я не тримала в руках цей пістолет. Кладу назад та набираю номер мсьє Шантоні.

– Слухаю, хто це? – збентежено запитує він. Звісно, що бідолашний хвилюється через моє зникнення з Версалю.

– Дядечку Робер! Це я, Ліза. Зі мною все нормально. Якісь козли викрали й тримали за містом. Не кричи! Мене врятував Еміль. Так, той самий. Ніякі це не його викрутаси. Він герой, а ти... Будеш істерити, я покладу слухавку й ти мене довго не почуєш. Що значить Фонте виведе всіх на чисту воду? Послухай, він старий дід на пенсії. Йому сумно ось він і чудить. А я хочу, щоб ти перекинув на мій рахунок у Монако деяку суму. Ні? Ну, тоді готуйся коледж продавати. Не думала, що в складній ситуації ти будеш саме такий. Оревуар, адвокате! – вимикаю зв’язок, знервовано скидаю задню кришечку й дістаю акумулятор. От же старий маразматик! Як добре, що в моєму житті з’явився Еміль, бо з тими дідами я навіки в дурку потраплю.

Прислухалася – тихо. Я так кричала, що могла розбудити Еміля. Та Він дуже стомлений і міцно спить. Щоб не заснути й собі, взялася за якісь журнали на столі. Тільки почала гортати й побачила таке, чого й уявити не могла. Стос графічних малюнків і всюди на них я! Виходить Анвар вмів непогано малювати?

Господи, скільки ж у Нього було талантів: військовий снайпер та знавець рукопашного бою, добрий і чуйний до дітей власник тиру в парку розваг, неймовірний і відданий коханець, а ще він весь час мене малював. Тут такі екзотичні пози, що я стидаюся дивитися, хоч все це ми з Ним пережили... Треба негайно кудись прибрати. А краще спалити, щоб Еміль ту інтимну галерею не побачив.

... Він проспав рівно дві години й підвівся на ноги.

– Навіщо ти встав? Зі мною тут все в порядку, – бачу, що йому дійсно стало краще та дивуюся, як ці треновані люди вміють зібрати сили до купи навіть за такий короткий час.

– Як навіщо? Я ж не настільки нахабний, щоб тебе без сну другу добу маринувати. Йди негайно лягай. Тепер я буду чатувати, – наказує Він і посміхається тому, що ми дуже схожі. Я з радістю посплю, тільки куди мені подіти ті малюнки? Я ж не встигла їх заховати.

– Добре, іду. Уявляєш, я посварилася з дядьком Робером. Цей старий пеньок так зрадів, що знову вирішив заточити мене вдома. А ще сказав, що це ти мене викрав і грошей не дасть. От мурло... – обурювалась я, а Еміль весело розсміявся й сказав:

– Малеча, я від тебе в захваті! А про гроші, я ж тобі говорив, то дрібниці. Нам головне без перешкод вибратися за місто. Необхідно змінити авто та взяти курс на Ліон. Виїдемо спозарання. У тебе залишилося кілька годин, тому не втрачай дорогоцінного часу. Будемо мінятися за кермом. А для цього треба добре виспатися, – тепер наказував Він, а я дивилася очима, повними щастя і всередині мене гуляв медовий коктейль.

РОЗДІЛ 22

ДОНЬКА АДВОКАТА

Мсьє Робер Шантоні вийшов з директорського кабінету й попрямував на вихід з будівлі коледжу. В коридорі його наздогнала секретарка та взяла якийсь підпис. Сідаючи до авто, він зателефонував своєму вірному другові Бернару де Фонте.

– На бульвар Сен-Жермен, будь ласка, – кивнув адвокат водію таксі. Він їхав до улюбленого ресторанчика, де за столиком його вже чекав комісар. Друзі замовили млинці з курячим м’ясом і апельсиновий лікер та почали свою неквапливу нараду.

– Що так і сказала: нескоро ти мене почуєш? – обережно нарізає маленькими шматочками ароматні млинці де Фонте.

– Слово в слово, Бернаре. Наче я їй взагалі чужий. Дівчинка виросла прекрасна, з материною зовнішністю й характером. Але ж закохалася в нелюда і він їй втлумачує щось своє. Ох, друже, як же мені Каміли не вистачає! Вона з малою добре справлялася, – тяжко зітхає літній чоловік та попиває з келиха лікер.

– Міг би й не казати. Вочевидь без коханої жінки ти он як зачах. Просто шкода дивитися. Та ще й Ліза своїми пригодами додає сивини. З однієї дурні вибереться, так до іншої потрапляє, – щиро обурюється ситуацією, що склалася комісар Фонте.

– А головне, що той покидьок її на гроші розводить! Сама вона б не додумалася коледж продавати. Всю справу матінки загубити хоче, заради вбивці-альфонса. Спочатку ненавиділа, а тепер звісно об’їздив її, то дитина вже й не пам’ятає хто її без матері залишив... – геть розчулився та ледве не плакав поруч з другом мсьє Шантоні.

– Перепрошую звичайно, а хіба не я тебе тисячу разів просив привести до ладу сімейні справи? Якби Ліза знала, що вона твоя рідна донька, хіба поводилася б так жорстоко й зухвало? – додає суму своєму товаришеві співрозмовник.

– Легко тобі казати, Фонте. А мені й пригадати важко: скільки разів я Камілі пропозицію робив, особливо коли Ліза народилася. Та вона весь час натякала, що ми з нею нерівня. Бачите, спадкоємиці королівської династії, чорт зна в якому коліні, не підходив у чоловіки скромний випускник Сорбонни. Ось і виросло дитя офіційно без батька... Те, що я завжди був поруч ніяк не додало родині добра, – допив свій лікер Шантоні й замовив арманьяк.

– Ну, добре. Все це байки про минуле, а наразі треба Лізу повертати. Вона казала щось про їх плани? Куди поїдуть? – гнув свою робочу лінію комісар Фонте.