Влада Клімова - Ти - моя пристрасть, Влада Клімова

Далі йому потрібно було непомітно забрати зі сховку наші нові документи. Збоку все це виглядало, наче талановито відзнятий шпигунський трилер. Дивно, що спочатку я марила подібним і навіть змусила старого легіонера навчити мене адаптуватися та протистояти. Але як тільки повіяло романтикою і я потонула в очах привабливого чоловіка, всі знання вивітрилися й зосталося бажання наповнюватися Коханням.

Так само як Йому. Повертаючись до номера, Еміль залишав усе впольоване без уваги та кидався до мене, наче не бачив кілька місяців. З кожним прожитим разом днем ми споріднювалися все більше й тепер були схожі на подружжя, що пройшло через страшну трагедію й просто хоче кохати та пестити свою дорогу половинку, забувши про цілий світ.

– Емілю! Я прошу тебе: скажи, що це вже все. Що ми поїдемо туди, де я не буду почуватися пташкою в клітці та чекати, коли нас з’їсть якийсь кровожерливий кіт, – слухала я Його схвильоване серце і блаженно обіймала все, що могла обійняти.

– Майже, моя пташко! Принаймні на сьогодні точно. Я зараз хочу бачити дорогоцінні зірочки небесних оченят повсюди: як під собою, так і на собі... Не уявляв, що зможу залежати від когось аж так шалено. А ти для мене - цілий світ, – збурено шепоче Він і я вже згодна на будь-яку небезпеку, тільки б опинитися серед його неперевершених мрій.

Ось мій могутній велетень повертається з душу ще трішки вологий, але неймовірно жаданий! Його поранення майже затягнулося. Еміль каже, що я чаклунка, адже не пам'ятає раніше такого швидкого одужання. А мої рученята й поцілунки зцілюють та гоять просто вмить. Нічого дивного, його лікує моє щире Кохання!

Ми забираємося до ліжка і, як заклинання, я повторюю у себе в голові: «Тільки поруч. Лише мій. У нас все вийде. Ми виберемося живі...» А тим часом не в змозі відвести погляду від Його розширених зіниць, а Він спеціально рухається запаморочливо повільно й зупиняється у самій глибині, щоб милуватися взаємним божевіллям, що накриває і п’янить.

Потім тихенько вибирається назовні та входить поступово, примушуючи тішитися й тамувати нестерпно гострі муки. Свідомість вже відсутня та мій чаклун всміхається і знає, що через декілька глибинних переміщень я просто вибухну нестямним полум’ям оргазму. Але я змушую себе триматись на самому краєчку захопливої втіхи й відтягую один з акордів.

Міцна рука дбайливо й обережно стискає мої схрещені долоні... Я покидаю білий світ в полоні Його лагідної сили, а поглядом сягаю найзаповітніших жіночих мрій. Знесилено, лише вустами, сп’яніло шепочу:

– Кохаю...

І чую, як в блаженстві Він додає:

– Єдину в світі...

О, більше я не можу! Заклякла десь у просторі магічної безодні, а далі відчуваю шквал, наче голки з медовим вістрям розсипалися по мені. Кричу надривно й викидаю з розбурханого лона гарячі хвилі вдячної вологи та божеволію від насолоди.

Мій бідолашний сильний воїн блаженно ловить кожен подих своєї задоволеної жінки та не насмілюється й ворухнутись. В знемозі прикриває очі аби збагнути всю красу клітинного єднання, що нам подарувала доля. Я ще тремчу і відчуваю спочатку незрівнянну силу і разом з нею ніжну слабкість. А Він тихенько нахиляється й вустами п’є сльози в мене на обличчі.

– Ти моє диво! Шторм і спека, шовковий вітер і шалена злива. Тендітна і могутня! Я інколи не вірю, що Ти дарована мені...

– Коханий, ти не пишеш вірші? – ослаблим голосом жартую з Ним.

– Ні. Я й писати не люблю. Але з тобою все змінилось. У мене пристрасть до життя, до віршів, до Бога й до небес... Я хочу жити у тобі ще тисячу життів, – тепер мій завойовник зовсім поруч. Я відпочила і готова продовжити прекрасну битву. Аби віддати все тому, хто врятував мене від смерті та від нудних і сірих буднів.

... Ми засинаємо в обіймах, але навколо світ не спить. Одні десь нишпорять в Монако, а інші риють весь Париж. Ларош не вміє зупинятись. Не вірить, що комусь під силу його так зневажати та зникнути кудись без сліду. Тому він надсилає у більшість міст своїх агентів. А ті вже розповсюджують, серед ділків злочинності та навіть серед убогих і бездомних, замовлення на пошук. Певно нічого нового, але тепер ми з судженим замовна здобич.

РОЗДІЛ 24

ПОДОРОЖ

Сьогодні у нас з Емілем дуже відповідальний і складний день. Він жартома сповістив, що «повідривав усі хвости» й ми впевнено можемо вирушати до нових земель. Ні-ні! Звісно він нікого не вбивав, просто зібрав усі необхідні речі та остаточно домовився про від'їзд.

Авто мій воїн змінив на більш сучасне й швидке так, щоб від Ліона до Марселя ми домчали години за три. А далі... Я завжди любила подорожі, але не в один кінець. Це сумно й навіть страшно! Та зворотного шляху немає. Навіть такий мужній чоловік, як Еміль Савар, не зможе перемогти армію злочинців Лароша, разом з французькою поліцією, котру підрядив Фонте.

Вибралися раненько. Навіть сонце ще спало, коли ми попрощалися з прихистком кохання ніжною близькістю й почали втілювати план розставання з рідною Францією. По-жіночому треба було б поплакати в дорогу та коли я дивлюся в Його очі, мені байдуже до цілого світу. Скаже стрибнути з Ейфелевої вежі чи покласти голову під гільйотинний ніж, для Нього я виконаю. І це не фанатизм. У даної поведінки є інше визначення – довіра коханій людині.

Чи МИ щасливі? О, так! Але зараз в наших очах, навіть не обізнаний з ситуацією, міг би помітити невимовний сум. Адже Еміль знову тікає сам від себе та від тварюк, котрі не дозволяють йому стати праведником. А я – прямую за тим, кого подарувала мені доля.

Так, вона була жорстокою й підкинула Кохання дивним чином, відібравши при цьому матір. Та з долею важко сперечатися й ми скорилися їй. А тепер намагаємося вижити, щоб відкрити чисту сторінку й почати все майже з нуля. Залишимо лише щиру відданість одне одному, бо це головне.

Наша подорож протікала на диво легко. Тільки час від часу, поглядаючи на краєвиди за вікном, ми тяжко зітхали й пропускали чи обганяли інші авто на швидкісній трасі. Завжди готовий до несподіванок Еміль вбрався в легкий дорожній костюм та накинув зверху сорочку, щоб приховати кобуру. Але впродовж усього шляху нас ніхто не чіпав.

Та за декілька кілометрів від Марселя, на величезній швидкості, нас наздогнав пікап зі зміцненим металевим бампером й різко стукнув в задню частину авто. Ясно, що ми були пристебнуті та все одно за інерцією обох сильно сіпнуло вперед. Еміль миттю натиснув на педаль газу. Але наші переслідувачі не відстали та вже готувалися повторити свій попередній крок.

Я бачила як загорілися гнівом очі мого воїна й він настирливо обмірковував свої подальші дії. Щодуху промчав вперед і знайшов серед мандрівників невеличку діру, а потім скомандував мені:

– Тримайся, маленька! Голівку зафіксуй. Зараз буде «бум».

Далі різко пригальмував і сам вдарив те авто так, що воно втратило рівну траєкторію й пікап понесло вбік. Ми якраз проїжджали невеличкий місток. Ніякої водної артерії там звісно не спостерігалося, але десь внизу дзюрчав потічок і висота була дай Боже. Ось Еміль знову різко гальмує, робить стрімкий рух кермом та вдруге б'є автонападників. Тоді машина тих нахаб геть втрачає керування й летить вниз, збивши незначну огорожу місточка.

Наче нічого й не сталося, мій каскадер лагідно поглядає й навіть посміхається.

– Ну ось, красунечко, хоча б якась пригода. Бо я вже знудився чекати. Дивуюся: чому Ларош не спорядив за нами цілу колону дурнів? Та я жартую, крихітко! Не переймайся, все добре, – спокійно перевіряє він поглядом, що робиться позаду. Але охочих позмагатися з Саваром у вправності їзди поки більше немає.

– Прошу тебе, Емілю, не клич біду! Я хочу якнайшвидше потрапити на борт того судна. Скажи, ми справді попливемо до Марокко? І що тоді? – ще тяжче зітхаю й горнуся до його плеча. А мій фантастичний чоловік лише схиляє голову й пестить щокою мою маківку. Загадково посміхається й мовчить. Раніше я нічогісінько не зрозуміла з короткого опису, котрим мимохідь він схарактеризував нашу подорож. Але якщо найрідніший на землі вважає зробити саме так - значить воно і є правильне.

І ось ми вже серед виру портового Марселя. На жаль, наше запилене авто з пошкодженим багажником, виглядає дуже непривабливо серед чистеньких міських жбанів. Тому, щоб до нас не причепився перший ліпший патрульний, Еміль передбачливо обирає непомітні вулички.