НМ - Чародій, НМ

Блондика знервовано виключила відео на ноутбуці, її руки тремтіли від того, що вона щойно побачила. Вона не могла повірити, що ці образи, ці сцени, були такими реальними. В її голові дзвеніло від страху, і вона відчула, як холод пробирається по шкірі.

— "Я ж казала, що їх вб'ють," — майже шепотіла вона, знову дивлячись на екран, як ніби бажала, щоб сцена на ньому була тільки вигадкою, а не страшною реальністю.

Брюнетка, сидячи поруч, закотила очі, не витримуючи напруги.

— "Ти не можеш серйозно це сприймати, правда?" — сказала вона, хоч голос її був не таким впевненим, як зазвичай. Її погляд був зосереджений на блондиці, але вираз обличчя все ще був наляканий. Вона намагалась виглядати спокійною, але напруга між ними була очевидною.

— "Ні, це не вигадка!" — відповіла блондика, її голос ставав все більш запальним. — "Ти не розумієш, все, що я побачила, було... реальним! Я відчувала це! Це не просто кіно, це... щось інше."

Брюнетка мовчки стиснула губи і подивилась на екран, де темрява вже більше не здавалась чимось вигаданим. Її серце калатало в грудях, і вона відчула, як страх, який нещодавно намагалася відкинути, повертається з новою силою.

— "Може, ми просто втомились," — нарешті промовила вона, намагаючись вигнати цей невідомий страх із себе.

Але в ту ж мить вона відчула, як на шкірі знову з'являється холод, і одна думка заполонила її розум: А що, якщо це не вигадка?

Шорох за спиною був ледь чутний, але достатньо, щоб змусити їх обох замерти. Блондика й брюнетка одночасно обернулися, їхні очі шукали наявні ознаки небезпеки. Але за ними не було нікого.

Тиша. Просто порожня кімната, де ще хвилину тому вони сиділи, приголомшені відео, яке тільки що переглядали. Але страх не покидав їх. Як тільки вони знову повернули голови один до одного, серце в кожної билося швидше.

— "Ти чула це?" — спитала блондика, її голос не був таким впевненим, як зазвичай.

Брюнетка кивнула, але вона відчула, як її дихання стає важчим. Вона зробила кілька кроків у бік дверей, кожен звук, кожне легке потріскування здавались надто гучними.

— "Це просто вітер," — сказала вона, хоча і сама не була впевнена в цих словах. — "Напевно, просто вітер або якийсь звук з-за стіни."

Але шорох продовжував переслідувати їх. Тепле відчуття страху почало повільно перетворюватися на справжній холод, що ніби проник крізь тканину їхнього одягу.

Раптом знову — той самий шорох, тільки тепер він був ближче. Ззаду. Може, десь позаду в темряві кімнати?

Блондика не витримала.

— "Це не вітер," — її голос звучав знервовано. — "Це не просто вітер. Я відчуваю це!"

Тепер, коли обидві дівчата стояли в тиші, кожна з них відчувала, як темрява, здається, стає ще густішою. Щось, чого вони не могли побачити, наближалося.

Брюнетка подивилася на блондику, а потім рішуче крокнула до дверей, не витримуючи більше того відчуття, що їх оточує щось невидиме. Вона знала, що це може бути тільки в її голові, але страх все одно тримав її.

— "Я йду на перший поверх, перевірю, хто це," — сказала вона, намагаючись приховати хвилювання у голосі. — "Залишайся тут. Якщо щось станеться, просто викликай допомогу."

Блондика кивнула, її очі були широко розкриті, і вона не могла відірвати погляд від темних кутків кімнати. Хоч вона й намагалася заспокоїтися, її серце билося швидше, ніж звичайно.

Брюнетка спустилася по сходах, кожен крок віддавався глухим лунким звуком. Вона прислухалася до кожного шелесту, кожного слабкого звуку, який приходив з темних коридорів. На перший погляд, будинок здавався звичайним, порожнім. Але чим більше вона йшла вниз, тим більше відчувала, що щось не так.

Спустившись на перший поверх, вона увімкнула світло і озирнулася. Поруч з вхідними дверима стояла темна тінь. Її серце стиснулося від жаху.

"Це просто тінь," — сказала вона собі, але відчуття все одно не зникло. Вона зробила крок вперед і зупинилася, розглядаючи кожну деталь.

Знову тихий шорох.

Вона озирнулась — і в ту ж мить почувся звук, що ніби хтось рухався позаду неї. Вона обернулась різко. Порожньо. Але щось було не так.

Її дихання стало важким, і кожен рух її тіла був повний напруги. Вона відчула, як її пальці озяли двері, намагаючись втримати себе, коли по спині пробіг холодний піт.

Тоді вона почула це знову. Ті самі тихі кроки, що йшли за нею. І раптом в темряві з'явилася ще одна фігура.

Коли вона різко повернулась, щоб подивитись на темну фігуру, холодний метал ніж обірвав її думки. Вона відчула, як лезо пронизало її спину, і біль миттєво охопив усе тіло. Перший момент був шокуючим — вона не могла зрозуміти, що сталося, і навіть не могла повірити, що ніж насправді в неї вгрузився.

Вона відчула, як ноги підкошуються, але перед тим як впасти, інстинктивно схопилася за двері, спробувавши утриматися. Кров швидко почала заповнювати її тіло, її руки ставали важкими, а тіло — холодним. Вона зробила кілька невиразних кроків назад, намагаючись щось сказати, але не могла. Тільки слабкий звук з її горла міг бути почутий.

З кожною секундою відчуття слабкості посилювалось, і вона зрозуміла — вона не виживе.

Але перед тим як її свідомість остаточно померкла, вона почула тихі кроки. І тієї миті фігура, що стояла позаду неї, нарешті виступила з тіні. Її обличчя було незрозумілим, відстороненим, і в темряві його не можна було розпізнати.

"Чому?" — прошепотіла вона, хоча її голос був ледве чутним. Це була її остання думка перед тим, як світ навколо неї почав танути у темряві.

Вона впала, і все навколо стало чорним.

Блондика, почувши дивний шорох, який долинав із нижніх поверхів, спустилася по сходах, кожен її крок був повільним і обережним. Страх все більше охоплював її, коли вона наближалась до першого поверху. Вона намагалася не думати про те, що щойно сталося, намагалась переконати себе, що все це лише її уява, що нічого страшного не сталося.

Коли вона дісталася до дверей, зупинилася. Відчуття холоду охопило її, коли вона побачила тіло брюнетки, що лежало на підлозі. Очі були широко відкриті, кров розтікалася по підлозі, а навколо неї панувала тиша.