НМ - Чародій, НМ

Блондика застигла. Її дихання зупинилося на мить. Вона не могла повірити в те, що бачить. Сльози з'явилися на очах, але вона змусила себе рухатися. Ноги відмовлялися слухатися, але вона змогла зробити кілька кроків вперед, а потім почула шорох за собою.

Вона обернулася, і серце миттєво зупинилося від жаху. Фігура стояла в темряві, її силует був нечітким, але в руках вона тримала ніж, а її погляд був незрозумілим, навіть холодним.

— "Ти... ти..." — Блондика не могла вимовити жодного слова, її голос був лише шепотом, ніби вона вже була на межі втрати свідомості від переляку.

Фігура в темряві крокнула вперед, і ножем блиснуло на світлі.

— "Не чекай допомоги," — лункий голос пролунало через тишу. "Ти така ж, як і всі інші."

Блондика спробувала відступити, але ноги не слухались. Вона відчула, як її серце сильно б'ється, і коли вона зробила спробу рухатися, холодний метал гостро впився в її груди.

Блондика, відчувши, як ніж проколов її шкіру, не мала жодного часу для роздумів. Інстинкт самозбереження змусив її миттєво повернутися і рвонути до сходів, не думаючи про біль. Вона бігла наверх, кожен крок був важким, а дихання важким і переривчастим.

Стиснуті губи, руки, що намагаються утриматися від падіння — все це було в її розумі, поки вона намагалася дістатися до другого поверху. Її серце билося так сильно, що здавалося, воно ось-ось вискочить з грудей. Страх пронизує її до кісток. Вона чула, як позаду її пересувалися кроки, наближаючись, але не мала сили зупинитися.

"Тільки нагору. Тільки нагору…" — повторювала вона собі, ледь не втрачаючи свідомості.

Коли вона, нарешті, дісталася другого поверху, біль у її грудях став нестерпним. Вона відчула, як кров швидко витікає з рани, і вона знала — якщо не зупиниться, не зможе врятуватися. Але це було неважливо. Важливо було тільки те, щоб вона сховалась. Якнайшвидше.

Вона метнулася до дверей однієї з кімнат і закрила їх за собою. Її руки тремтіли, і вона спробувала знайти ключ від шафи чи якийсь предмет для захисту, але було пізно. Вона була сама.

Тишу знову порушили кроки — ближче, набагато ближче.

Блондика притислася до стіни, закриваючи рот рукою, щоб не видати себе. Серце, здавалось, мало вирветься з її грудей. Вона зібрала всю волю, щоб не заплакати. Як тільки звук кроків наблизився до дверей, вона закричала в тишу, але її голос був заглушений самою темрявою, що оточувала її.