Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

    Матвій сидів у військовій канцелярії своєї частини, вдивляючись у черговий стос паперів. Його контузія, що позбавила його слуху, здавалася не достатньою причиною для негайного звільнення. Бюрократична машина працювала повільно, змушуючи його знову і знову доводити очевидне. Кожен документ вимагав підпису, завірення, висновку комісії. Лише після кількох місяців зволікань він отримав довгоочікуване рішення: «Непридатний для військової служби з виключенням з військового обліку».

      Вперше за довгий час він відчув полегшення, але разом з ним прийшов і страх. Світ, у якому він жив раніше, більше не був доступним. Довелося вчитися заново комунікувати. Він записався на курси жестової мови, намагався читати з губ, але все давалося важко. Глухота ізолювала його від світу, і він це відчував щодня. 

      Одного разу, стоячи в супермаркеті перед полицями з продуктами, Матвій обирав, щоб такого можна було б приготувати на вечерю. Навколо нього люди почали метушитися, а він нічого не розумів. Раптом світло в залі почало мерехтіти. Він не почув сирени повітряної тривоги і не зрозумів, що відбувається, поки люди не почали виходити.

        Розгублений, він запитально подивився на касирку, та щось швидко сказала йому, але він не почув. Паніка наростала. Він намагався слідкувати за натовпом, але не знав, що робити. У цей момент хтось випадково зачепив його плечем. Він обернувся і побачив знайоме обличчя — Світлана, волонтерка, яку він пам'ятав з лікарні та яка приходить до нього у його сни. Матвій миттєво посміхнувся їй, але очі його показували не розуміння ситуації.  Вона миттєво зрозуміла, в чому справа. Діставши телефон, вона швидко набрала повідомлення і показала йому екран:

— «Повітряна тривога. Йдемо в укриття!»

    Матвій кивнув, і вони разом попрямували до виходу. Уже в укритті він знову отримав повідомлення:

— «Як ти? Давно тебе не бачила. Тримаєшся?»

     Матвій набрав у відповідь:

— «Важко. Часто не розумію, що відбувається. Вчу мову жестів, але поки складно.»

    Світлана посміхнулася і показала жестами: «Все буде добре». Він впізнав цей рух, бо його вже вчили. І на якусь мить світ знову набув сенсу. Світлана написала в телефоні щось і показала Матвію: "Приходь до нас у волонтерський штаб. Тобі сподобається. Ти прийдеш?". Матвій прочитав і кивнув. Світлана посміхнулася. "Я тобі вишлю адресу центру",- прилетіло повідомлення від Світлани, але Матвій нічого не читав, він просто дивився на Світлану та посміхався...