Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

      Після зустрічі зі Світланою в супермаркеті, Матвій довго не міг заснути. Він крутився у ліжку та постійно прокручував в голові зустріч із Світланою. Він її зустрів знову, НАРЕШТІ. Матвій до ранку так і не зміг заснути, але рішення йти до волонтерського центру вже сьогодні здавалось йому правильним. Чи зустріну Світлану? Це питання постійно крутилось у нього в голові. І ще дике бажання хоча б здалеку бачити ЇЇ щодня зігрівала його зсередини. Посмішка сама собою розквітала на вустах хлопця. СВІТЛАНА! Це єдине ім"я підтримувало Матвія стільки безсонних ночей, недаючи нічним жахіттям скувати свідомість хлопця остаточно і не давало змоги зупинятись на півдорозі, підганяючи хлопця до вказаної у повідомленні адреси.

     Матвій довго тупцювався під дверима волонтерського центру. Аж тут, на зустріч вийшов святий Микола. "Тю прицепилось", - подумав Матвій та посміхнувся. Просто Микола впізнав Матвія та хлопці потисли один-одному руки. Микола вже знав від Світлани, що мав прийти Матвій і тому одразу познайомив його з командою.Там його зустріли з розумінням і підтримкою. Волонтери допомогли йому зв'язатися з реабілітологом у Львівській області, яка спеціалізувалася на роботі з людьми, що втратили слух. Матвій місяць відпочивав у Львівській області, там він вдосконалював мову жестів та вміння  читати по губах. 

    І знову Матвій стояв перед дверима волонтерського центру. "Їй богу дежавю якесь",- посміхнувся хлопець і вже впевнено покрокував до центру. Під час реабілітації Матвій опанував жестову мову та навчився користуватися сучасними технологіями для спілкування. Це дозволило йому відновити зв'язок із суспільством і почуватися впевненіше. Тому проблем із "вливанням у колектив" Матвій вже не мав. Так, Матвій дізнався про курси з конструювання та налаштування дронів. Завдяки своєму військовому досвіду та технічним навичкам, він швидко освоїв нову справу. Згодом він не лише збирав дрони, але й постійно вдосконалював їх, знаходячи нові рішення для підвищення ефективності та функціональності пристроїв. Робота з дронами стала для Матвія не лише професійним заняттям, але й способом реабілітації, віддушиною.  Він відчував, що знову приносить користь суспільству, а його життя набуло нового сенсу. Спілкуючись із колегами та волонтерами, він зрозумів, що навіть після важких втрат можна знайти нові можливості та продовжувати жити повноцінним життям.

     Завдяки підтримці Світлани та волонтерського центру, Матвій не лише адаптувався до нових умов життя, але й знайшов нову мету, допомагаючи іншим та розвиваючи свої таланти. Від Миколи Матвій дізнався, що Світлана втратила на війні чоловіка та сама виховує п'ятирічного сина - Олексія. Матвія це нелякало, а навпаки, спонукало до рішучих дій. Одного разу він зустрів Світлану з сином, коли вони гуляли у парку. Матвій здалеку дивився на них та все боявся підійти. "Може я буду заважати? Вона і так настраждалась... Ще й я тут",- такі думки звучали в голові Матвія, але ... Матвій не почув як на нього летів іграшковий літачок, а малий шустро підбіг та почав вибачатись.

- Вибачте мені. Я випадково. Чесне слово,- геть похнюпливо сказав Олексійко.

- Нічого страшного. Але чому він не летітає, а лише на людей падає?,- запитав Матвій.

- Не знаю. Нам з мамою обіцяли, що він буде літати,- сказав малий.

- Ану давай його сюди.

  Так, Матвій потоваришував із Олексієм, а Світлана не могла забрати малого додому із волонтеського центру, де Матвій облаштував собі майстерню для виготовлення та ремонту дронів. Олексій був у захваті. Світлана вже два роки не бачила сина із посмішкою. ВІн навіть перестав  вередувати, зранку вмивався, їв усе, що йому готувалось і без зайвого галасу.

- Я все з'їм навіть твою вівсянку, але відведи мене до Матвія,- скімлив кожного ранку Олексійко.