Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

     Коли до лікарні приїхала його мати, Матвій відчув полегшення. Її ніжні руки гладили його волосся, а в очах стояли сльози. Вона не говорила багато, бо знала, що він не почує. Але він бачив її любов у кожному дотику, у кожному погляді. Вона допомагала йому їсти, доглядала за ним, залишалася поруч навіть тоді, коли він відвертався. "Я тут, синку. І буду завжди", – написала вона на аркуші паперу, і він, вперше за довгий час, ледь помітно кивнув.

    Настали різдвяні свята. Волонтери прийшли до лікарні, щоб привітати поранених військових. Серед них був Святий Миколай – волонтер на ім'я Микола, і його помічниця – ангел Світлана. Вони роздавали подарунки, говорили добрі слова, вселяли віру та надію. Матвій бачив, як світиться доброта у їхніх очах, і вперше відчув тепло в душі. 

    Світлана підійшла до його ліжка, посміхнулася і простягнула невеликий пакунок.

- Це від нас з Миколаєм. Хочемо, щоб це Різдво принесло тобі трохи тепла, Матвію, – повільно промовила вона, розуміючи, що він не почує, але можливо, відчує її щирість.

- Дякую вам, – відповіла мати Матвія і обійняла молодих людей.

      Микола стиснув їй руку і мовив: "Ваш син сильний. Він знайде свій шлях, ми в це віримо".

     Того вечора, лежачи у ліжку, Матвій згадував Світлану. Її образ залишався в його думках, ніби промінь сонця, який пробився крізь темряву. Він подумки розповідав їй про свій біль, про свої страхи, і навіть нічні кошмари почали відступати. Він вже не боровся з уявним ворогом та не рятував побратимів. Світлана ніби промінчик сонечка в його тягучій темряві, стала його уявною співрозмовницею, тією, хто допомагала йому боротися з його особистим внутрішнім ворогом, що охопив його душу. Його внутрішня тиша потроху наповнювалась голосом Світлани. Він уявляв яким може бути цей голос: ніжним, тихим, коли дівчина спілкувалась з хворими, або веселим, дзвінким, коли дівчина жартувала разом з ними.