Стася - "Ритм твоїх слів", Стася

Глава 20: Довгоочікуваний дзвінок

Катерина взяла телефон у руки, коли побачила незнайомий номер на екрані. Спочатку вона лише дивилась на нього, намагаючись зрозуміти, чому серце почало битися швидше. Вона не мала номера Олексія, але кожна клітинка її тіла підказувала, що це він. Вона вперше відчула таке: майже інтуїтивно вона знала, що цей дзвінок принесе зміни.

Вона повільно натискала на кнопку «відповісти», і слухавка розчинилася в повітрі, немов перший крок до чогось важливого. Здавалось, що ці кілька секунд тяглися цілу вічність, і кожна частинка її тіла чекала його голосу.

— Привіт, Катерина, — звучав знайомий голос, трохи тремтячий, але впевнений. — Це я, Олексій.

Її груди здригнулися, і хоч вона ще не могла повністю повірити, що це справді він, її серце вже дало відповідь. Всі ці місяці пошуків і роздумів, невідомість і спогади раптово зібралися в одному моменті.

— Олексій… — її голос трохи скомкався, бо від хвилювання слова видавалися занадто простими для такої ситуації. — Ти… як? Коли ти…?

— Я знаю, що тебе це здивує, але я нарешті вирішив, що прийшов час поговорити, — його голос звучав спокійно, хоча в ньому був і певний елемент нерішучості. — Я хотів би зустрітися. Якщо ти не проти.

Катерина на мить замовкла. Вона все ще відчувала, як це звучить: зустрітися після всіх цих місяців мовчання, після того, як вони не обмінялися навіть номерами, і після того, як вона вже не намагалася його шукати. Всі ці запитання, що терзали її з самого початку, вирували в голові.

— Зустрітися? — перепитала вона, намагаючись опанувати себе. — Ти в місті?

— Так, — коротко відповів Олексій, а в його голосі прозвучало щось таке, що змусило її відчути: він чекає на її відповідь. — Ти зможеш сьогодні? Я в тому самому місці, де ми були.

Катерина розуміла, що не може пропустити таку можливість. Вона відчула, що цей дзвінок не випадковий, а той самий момент, до якого вона неодноразово підходила думками.

— Я буду, — сказала вона, і, відчуваючи, як її серце калатало в грудях, тихо додала: — Чекай на мене.

І знову, на її обличчі з’явилася слабка усмішка. Вона не знала, що принесе ця зустріч, але вона була готова йти на це. Тепер, коли їй повернулися ці незабутні моменти, вона зрозуміла: це шанс. Шанс, на який вона вже не могла ігнорувати.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍