Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

на товариській гулянці. Вони завжди балакуни, гультяї, завзятці, народ видний. Ноздрьов у тридцять п’ять років був достоту такий, яким був у вісімнадцять і двадцять: охочий погуляти. Одруження його аж ніяк не змінило, тим більше що дружина незабаром виправилась на той світ, покинувши йому двох дитинчат, які зовсім йому були не потрібні. Дітей, проте, доглядала гарненька нянька. Дома він більше дня не міг висидіти. Чуйний ніс його чув за кілька десятків верств, де був ярмарок з усякими з’їздами та балами; він уже, як оком змигнути, був там, спорився й заводив колотнечу за зеленим столом, бо мав, подібно до всіх таких, хіть до карт.

У карти, як ми уже бачили з першої глави, грав він не зовсім безгрішно й чисто, знаючи багато різних пересмиків[77] й інших тонкощів, і тому гра вельми часто кінчалася другою грою: або лупцювали його чобітьми, або ж учиняли пересмик його густим і дуже гарним бакенбардам, так що вертався він іноді з однією тільки бакенбардою, та й то досить рідкою. Але здорові й повні щоки його так добре були створені й містили в собі стільки рослинної сили, що бакенбарди скоро виростали знову, ще навіть кращі, ніж раніше. І що найдивніше, що може тільки на Русі трапитись, він через якийсь час уже зустрічався знову із тими приятелями, що його товкли, і зустрічався, мов би не він: і він, як то кажуть, нічого, і вони нічого.

Ноздрьов був у деякому відношенні історична людина. Ні на одному зібранні, де він був, не обходилось без історії. Яка-небудь історія неодмінно траплялася: або виведуть його під руки з залу жандарми, або змушені бувають виштовхати свої ж приятелі. Коли ж цього не станеться, то все-таки щось та буде таке, чого з іншими ніяк не буває: або набереться в буфеті так, що тільки сміється, або забрешеться якнайжорстокіше, так що нарешті самому зробиться совісно. І набреше зовсім без ніякої потреби: зненацька розкаже, що в нього був кінь якої-небудь голубої або рожевої масті, і такі інші нісенітниці, так що слухачі нарешті всі відходять, промовивши: «Ну, брат, ти, здається, вже почав кулі відливати». Є люди, що мають хіть нагидити ближньому, іноді зовсім без ніякої причини. Інший, наприклад, навіть людина в чинах, з благородною зовнішністю, зі звіздою на грудях, стискатиме вам руку, розмовиться з вами про предмети глибокі, що викликають на замислення, а потім, дивишся, тут же перед вашими очима і нагидить вам. І нагидить так, як простий колезький регістратор, а зовсім не так, як людина із звіздою на грудях, яка розмовляє про предмети, що викликають на замислення, так що стоїш тільки та дивуєшся, знизуючи плечима, та й годі. Отаку чудну пристрасть мав Ноздрьов. Чим хто ближче з ним сходився, тому він найшвидше допікав: розпустить небувальщину, що вже дурнішу трудно вигадати, розладить весілля, торгову угоду і зовсім не вважає себе за вашого ворога; навпаки, коли випадок приводив його знову зустрітися з вами, він поводився знову по-дружньому і навіть казав: «Ти така мерзота, — ніколи до мене не заїдеш». Ноздрьов у багатьох відношеннях був різноманітна людина, тобто на всі руки. За одну хвилину він пропонував вам їхати, куди завгодно, хоч на край світу, ввійти в яке хочете підприємство, міняти все, що тільки є, на все, що хочете. Рушниця, собака, кінь — усе було предметом міньби, але зовсім не затим, щоб виграти: це походило просто від якоїсь невгамовної жвавості й меткості характеру. Коли йому на ярмарку пощастило натрапити на простака і обіграти його, він накуповував купу всього, що перше наверталось йому на очі в крамницях: хомутів, курильних свічок[78], хусток для няньки, жеребця, родзинок, срібний умивальник, голландського полотна, петльованого борошна, тютюну, пістолетів, оселедців, картин, гострильний інструмент, горщиків, чобіт, фаянсового посуду — наскільки вистачало грошей. А втім, рідко траплялось, щоб це було довезено до дому: майже того самого дня спускалось воно все іншому щасливішому гравцеві, іноді навіть додавалась власна люлька з кисетом і мундштуком, а іншим разом і вся четвірня з усім — коляскою й кучером, так що сам хазяїн вирушав у коротенькому сурдутику або архалуку шукати якого-небудь приятеля, щоб покористуватись його екіпажем. Ось який був Ноздрьов! Може, назвуть його характером утертим, почнуть говорити, що тепер немає вже Ноздрьова. На жаль! несправедливі будуть ті, хто почне говорити так. Ноздрьов довго ще не переведеться на світі. Він усюди між нами, може, тільки ходить у іншому каптані; але легковажно непроникливі люди, і людина в іншому каптані здається їм іншою людиною.

Тим часом три екіпажі підкотили вже під ганок дома Ноздрьова. В домі не було ніякого готування до їх прийняття. Посеред їдальні стояли дерев’яні козли і два мужики, стоячи на них, мазали стіни, заводячи якусь безконечну пісню; підлога вся була обляпана білилом. Ноздрьов звелів ту ж мить мужиків і козли геть і вибіг ДО другої кімнати дати повеління. Гості чули, як він замовляв кухареві обід; обміркувавши це, Чичиков, який починав уже дещо почувати апетит, побачив, що раніше п’ятої години вони не сядуть за стіл. Ноздрьов, вернувшись, повів гостей оглядати, що тільки було в нього в оселі, і за дві години з чимось показав чисто все, так що нічого вже більше не залишилось показувати. Передусім пішли вони оглядати стайню, де побачили двох кобил, одну сіру в яблуках, другу булану, потім гнідого жеребця, з вигляду й непоказного, але за якого Ноздрьов божився, що заплатив десять тисяч.

— Десять тисяч ти за нього не дав, — зауважив зять. — Він і однієї не вартий.

— Їй-богу, дав десять тисяч, — сказав Ноздрьов.

— Ти собі можеш божитись, скільки хочеш, — відповів зять.

— Ну, хочеш, поб’ємось об заклад? — сказав Ноздрьов.

Об заклад зять не захотів битись.

Потім Ноздрьов показав порожні стійла, де були раніш теж добрі коні. У цій самій стайні бачили цапа, якого, за старим повір’ям, вважали за необхідне держати при конях, який, здавалось, був з ними в злагоді, гуляв під їхніми черевами, як у себе вдома. Потім Ноздрьов повів їх дивитись вовченя, що було на припоні. «От вовченя! — сказав він, — я його вмисне годую сирим м’ясом. Мені хочеться, щоб він був цілковитим звірем». Пішли дивитися ставок, де, за словами Ноздрьова, водилась риба така завбільшки, що два чоловіки насилу витягали штуку, в чому, одначе, родич не проминув засумніватись. «Я тобі, Чичиков, — сказав