astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- А який у Вас зріст? – прищурився граф Раук.

- Один метр та шістдесят сім сантиметрів, - спокійно відповів Курт, не зважаючи на прискіпливий погляд аристократа. А після невеликої паузи додав: - Це вказано у моєму профайлі. І це – перше, на що Ви повинні були звернути свою увагу, коли переглядали його. Як-не-як, а шістдесят відсотків мого успіху залежить лише від моїх антропометричних даних, а інші сорок – від уміння та везіння, як би не прикро мені це було визнавати.

- Ну, стосовно Вашої кандидатури, я радився з тренерами своєї команди, пане Метьюз, тому Ви знаходитесь тут не просто так.

- Тоді, мені нічого не залишається, як виправдати Ваші сподівання стосовно мене та моїх можливостей.

- Ці Ваші слова мені варто сприймати, як згоду на співпрацю з «BLACK ARMADA»?

- Саме так, пане граф.

- Тоді, пропоную підписати контракт, - з задоволеною посмішкою на устах промовив Віктор ікт Раук і жестом наказав Емілю, який нарешті припинив копирсатися в шухлядах столу, подати примірники документу.

Той не забарився і за кілька хвилин Курт ознайомився з його змістом. На диво, у ньому все було викладено коротко, просто і зрозуміло, тому, хлопець не вагаючись поставив свій підпис. Потім він передав документ графу. З прочитаного хлопець зрозумів, що власнику команди «BLACK ARMADA» потрібен був пілот-гонщик для короткої та результативної співпраці і це його більш ніж задовольняло.

Віктор ікт Раук теж без вагань поставив свій підпис, а потім промовив:

- Я радий, що угода між нами відбулася. Тож, я дуже розраховую на Вас і очікую на перемоги у перегонах. А тепер, я залишаю Вас у надійних руках свого помічника, оскільки маю іще справи за межами Луни-202. Еміль Вам усе тут покаже, відповість на усі запитання та познайомить з тренерами і командою. Як-не-як, а нині Ви – вже її частина. Сподіваюся, що Ви швидко знайдете спільну мову з іншими моїми пілотами.

- Я також на це сподіваюся, - кивнув Курт.

- Тоді, до зустрічі і чекатиму гарних новин з треку, - промовив граф Раук і покинув свій кабінет. Еміль Верньє залишився на місці і був готовий негайно виконати наказ свого ясновельможного господаря.

- До зустрічі… - трохи розгубившись, тихо промовив Курт, дивлячись услід графу.

- Ходімо, пане Метьюз, - промовив хлопчина-помічник. – Я доставлю Вас до тренувальної бази.

«О, так…» - подумки, сам до себе промовив Курт, йдучи слідом за хлопцем і лише тепер відчув, що нервує.

До сьогодні, він іще ніколи не змінював команду, тому і відчував деяке хвилювання. Також, йому не хотілося, щоб у скрутний момент його знову позбулися у найогидніший спосіб, таким чином, як це зробив власник попередньої команди. Хоч страховка покривала усі витрати на лікування, але про те, що з ним розірвали контракт він дізнався з новин по телебаченню.

 Якби у нього був свій агент, то з його професійною допомогою, можна було найняти досвідченого адвоката, звернутися до суду і спробувати стягнути хоч якесь фінансове відшкодування. Курт добре розумів, що знову зробив ту ж саму помилку і дуже шкодував, що не може найняти агента чи хоча б більш-менш кваліфікованого радника-юриста.

Коли ж він та Еміль прибули до місця призначення, то його настрій іще більше зіпсувався. Курт сподівався побачити менш похмуре місце, але, як виявилося, приміщення тренувальної бази команди «BLACK ARMADA» займало половину «ядра» планетоїда Луна-202. В іншій половині містилися різні генератори та ціла купа технічного приладдя, які підтримували функціонування усіх систем життєзабезпечення даного об’єкту.

Це місце було холодним та похмурим, а зсередини нагадувало велетенський сферичний ангар. У ньому містилося кілька невеликих технічних споруд та відсік, у якому зберігалися космічні глайдери, гравітраки та боліди, на яких змагалися на треку  та тренувалися пілоти. Увесь цей малий космічний транспорт мав чорне забарвлення. На кожному красувався напис, нанесений сірою фарбою: «BLACK ARMADA» team та сяючі платинові зірки.

Цей велетенський відсік був напряму сполучений з широким внутрішнім коридором, який закінчувався масивними дверима на поверхні планетоїда, а отже, це був найкоротший шлях від його «ядра» у відкритий космос. Тож тепер Курт нарешті збагнув, чому саме це місце власник команди обрав для її розміщення: подалі від цікавих очей та поряд з малим гоночним треком.

Вражений розмірами ангару тренувальної бази, хлопець задер голову догори і обернувся кілька разів, після чого присвиснув і тихо промовив:

- Нічого собі…

- Так, пане Метьюз, - хижо посміхнувся Еміль Верньє, - це місце дуже зручне для тренувань. Воно настільки просторе, що у ньому доволі безпечно можна відпрацьовувати різні маневри, варто лише тимчасово вимкнути один з генераторів гравітації.

- Це ж, мабуть, половина «ядра» даного об’єкту… Як глибоко під поверхнею планетоїда ми знаходимося? – запитав Курт згадуючи, як нещодавно їхній глайдер залетів до слабо освітленого тунелю, коли вони на ньому ще прямували до місця призначення. А іще за мить на нього «зійшло осяяння»: - Тобто, увесь час ми постійно рухалися лише вниз…

- Саме так, - відповів хлопчина-секретар. А потім вирішив пояснити: - Котедж, розміщений посеред штучних скель, у якому Ви зустрічались з графом Віктором ікт Рауком – це лише звичайний офіс, а все інше, що стосується нашої команди – знаходиться глибоко під поверхнею. Також, у котеджі знаходиться готель для пілотів та працівників з технічного персоналу.

- Готель? – здивувався Курт. – Але ж споруда така мала… Як у ній може розміститися стільки людей?

- Я розумію Ваше здивування, - не припиняв хижо посміхатися Еміль Верньє. – Як і тренувальна база, котедж теж є спорудою з так званим «сюрпризом»…

- Ти хочеш сказати, що під ним знаходяться підземні житлові яруси чи щось на кшталт модулів чи відсіків… - раптом здогадався Курт.

- Саме так… Майже всі номери готелю знаходяться під спорудою і Ви житимете у одному з них. Також, все необхідне є у продовольчих та технічних комірках, але Вам навряд чи доведеться користуватися ними, оскільки граф найняв кухарів, тому, як і всі інші члени команди, щодня будете мати трьохразове харчування.